-Хозяйко, хозяйко. Хозяйко виходь, це я Кирило, я приїхав до племінника свого. Хочу в місто дитину забрати, Аню, виходь, не дуркуй.
Аня виглянула у вікно. Дійсно стояв Кирило зі своїм помічником. Вони барабанили в калітку, кидали каміння в шибки. Аня наказала Іванкові сховатися під стіл і поки дядьки не підуть не висовуватися.
Кирило все кричав з вулиці що привіз якусь допомогу, щось верещав і про те, що забере дитину і відсудить у Ані Іванка.
Аня не надто звертала увагу на крики чоловіка, проте на вулицю вийшла. -Чого ти галасуєш, як вжалений. Нема Вані, пішов гратися до однокласника. Що тобі треба, мало мені ваша сім’я нерви псувала, ти добити вирішив?
Кирило дивився на Аню очима, переповненими ненависті і захвату водночас.
Як ця тендітна жінка змогла сама виростити сина. Відколи його брат Тимур покинув свою сім’ю і навіть не цікавився чи живі вони, чи здорові, пройшло 5 років.
Іванко вже в 3 класі, а тоді зовсім крихітний був, коли Аня вимушена була втікати від сімейки разом з сином.
-Аню, я тут, того, пралку привіз, посудомийну машину, комп’ютер Ванічці, впусти хоч подарунки занесемо. Я ж з добрими намірами.
-Хочеш допомогти, то йди дах підлатай чи города скопай, а комп’ютер нам не треба, в селі інтернету немає. А пралку свою можеш засунути куди подалі, я вже 5 років як руками перу, відвикла я від цього, і не треба нам від тебе нічого.
Помічник Кирила, кремезний чоловік Сергій щось шепнув на вухо своєму хазяїну той вивантажив подарунки і поїхав.
Сергій же лишився під хвірткою. Якраз почався дощ. Аня побігла в дім, а Сергій так і лишився мокнути.
Через пів години в Ані здали нерви і вона запросила чоловіка в будинок. Потім тихенько з-під столу виліз і Ванька.
Переляканий він оглянувся і кинувся на руки Сергію. Та і Аня знала Сергія як дуже хорошу і чесну людину.
Адже саме він в свій час допоміг Ані втекти від диктатури чоловіка і нападків свекрухи.
-Мама Таня і Тимур загинули, Кирило справді приїхав допомогти, – почав розмову Сергій.
-Аня дивилася на цього чоловіка і не розуміла, що в нього в голові, адже одного часу дійсно він допоміг, але ж потім сам повернувся працювати в цю сім’ю.
-Аня, можна хоч я лишуся, дах тече, вікна сипляться, давай хоч я допоможу. Знесилена Аня просто кивнула головою.
Наступного тижня будинок було не впізнати, адже Сергій зробив невеличкий ремонт, скопав грядки, пофарбував і підлатав все.
А ще через кілька місяців Кирило приїхав з Сергієм до Ані з серйозною розмовою. Цього разу вона радо прийняла їх, погладжуючи невеличкий животик, який вже трішки виднівся з-під сарафану.
-Хрещеним візьмете, я знаю що багато в чому винен, але хочу вам щастя.
Після цих слів Кирило дав Ані ключі від нового будинку і відпустив Сергія в відпустку. Майбутньому татові треба було набиратися сил.
