До відкриття супермаркету було ще півгодини, але всі співробітники давно були на місці. Вони метушилися, бігали залом, займалися викладенням товару, міняли цінники.
Альбіна дещо розгубилася від такої метушні. Сьогодні у неї був перший робочий день, і жінці ще належало вникнути в усі тонкощі роботи продавця. Навчити її доручили Діні, продавчині, яка працює в цьому супермаркеті не перший рік. За віком Діна була приблизно ровесницею Альбіни й одразу почала спілкуватися з нею зневажливо і на “ти”.
-Ну чого ти застигла? – усміхалася Діна. – З такою повільністю ти тут не затримаєшся. До відкриття магазину ми маємо проставити всі акційні цінники і заповнити порожні місця ось на цих полицях.
-Ми не встигнемо, – жахнулася Альбіна. – Адже до відкриття залишилося всього нічого. А що, завжди потрібно приходити раніше?
-Завжди, – відрізала Діна. – І все ми з тобою встигнемо. Повинні встигнути. Магазин відкриється, і ми підемо займатися прийманням товару.
Альбіна намагалася встигати за спритною Діною. До цього вона ніколи не працювала в торгівлі, але доведеться вчитися.
У чоловіка несподівано урізали заробітну плату і Альбіні довелося завчасно закінчити свою декретну відпустку. Благо, з її двома дітьми було кому посидіти.
Альбініна мати-пенсіонерка взялася за це з готовністю. Перебирати вакансії не було матеріальної можливості, і Альбіна вхопилася за першу, яка попалася їй на очі.
Продавець-консультант у супермаркет. Здавалося б, усе просто. На касі сидіти вона не буде, працюватиме в залі. Але виявилося, не так тут усе й легко. Альбіна це чітко зрозуміла, коли довелося приймати товар. Мало того, що самій довелося тягати важкі коробки, так ще й стежити, щоб усі позиції збіглися з накладною.
Вчитися доводилося швидко. Діна не давала Альбіні продиху. Це було навіть добре. Так новенька швидше влилася в робочий процес. Взагалі, колектив у супермаркеті був непоганий. Усі цілком доброзичливі. Але найбільше Альбіна здружилася зі своєю наставницею – Діною.
Виявилося, що обидві вони живуть недалеко. Обирали роботу за місцем проживання. У Діни був син-підліток і чоловік, який працював вахтовим методом.
Чоловіка дуже часто не бувало вдома і жінка почала запрошувати Альбіну до себе у вихідні дні. Вони могли попити чаю, трохи попліткувати, перемиваючи кісточки співробітника магазину.
З Діною було весело. Здавалося, вона ніколи не сумує. Повертаючись від подруги, Альбіна приносила оптимізм і в свою сім’ю. Підбадьорювала розкислого чоловіка, грала з дітьми.
Те, що спочатку здавалося нездійсненним на ділі, було цілком здійсненним.
І ось, до кінця першого місяця роботи, Альбіна бігала по залу не гірше за Діну і з роботою справлялася так само впевнено. В останніх числах місяця крім зарплати приємним бонусом стала премія за перевиконання плану.
Альбіна заробила більше, ніж її чоловік і була дуже задоволена. У вихідний вони зустрілися з Діною в кафе.
-Ну що, як я? Уже всього навчилася? – весело запитала Альбіна.
-Навчитися-то навчилася. Але ти не уявляєш, що на нас чекає найближчого місяця, – підморгнула Діна.
-А що таке трапиться в найближчий місяць?
-Це останній місяць перед Новим Роком. Товару привезуть удвічі більше, ніж зазвичай. Доведеться побігати.
“Побігати” – це було ще м’яко сказано, більше пасував вираз – “крутитися як білка в колесі”. Склади ломилися від товару і потрібно було встигнути і прийняти його, і викласти на полиці, розставити цінники.
Альбіна приходила на роботу і не відчувала під собою ніг. За цілий день присісти не вдавалося жодного разу. До кінця робочого дня хотілося впасти і не вставати. Покупці ходили по залу натовпами. Хоч це тішило, значить наприкінці місяця має бути пристойна премія.
Тепер у вихідні дні Альбіні було не до зустрічей із новою подругою. Потрібно було встигнути розгребти домашні справи, та й відпочити дуже хотілося. До того ж, Діна і сама не запрошувала зараз Альбіну. У неї дуже несподівано повернувся з вахти чоловік.
Повернувся, не відпрацювавши й половини вахти. Компанія, на яку він працював, збанкрутувала. І чоловік Діни просто опинився на вулиці. Діна приходила на роботу похмурою, скаржилася Альбіні на життя.
-Ні, ти уявляєш, чоловікові зовсім нічого не виплатили! Вказали на двері й усе. А в нас із ним, між іншим, іпотека і син, який чекав, що на Новий рік ми йому подаруємо новий телефон. Просто розуму не маю, як жити далі.
-Гаразд, не сумуй, – підбадьорювала Діну Альбіна. – Ще зовсім недавно я була майже в твоєму становищі. А зараз нічого, все налагодилося. І у вас налагодиться.
-Хотілося б вірити, – похмуро кивала Діна.
До Нового року вона трошки повеселішала. Але особливо нічого Альбіні не розповідала, а та не хотіла лізти з розпитуваннями. Ще Альбіні було незрозуміло, чому тепер Діна не чекає її після роботи і вони не йдуть додому разом, як раніше. Може, образилася на що-небудь?
Новий рік Альбіна відзначила зі своєю сім’єю, у спокійній домашній обстановці. Вона розслабилася, знаючи, що попереду чекають напружені робочі дні. Магазин готувався до ревізії. Її проводили ночами, щоб не закривати супермаркет.
Ревізія – це добре. Після неї буде виплачена заробітна плата і премія. Альбіна розраховувала на хорошу премію. Під Новий рік продажі значно зросли. Однак усе вийшло зовсім не так, як очікувала жінка.
Під час ревізії виявилася досить значна недостача. Якраз у тому відділі, за який відповідали Альбіна, Діна і ще кілька людей.
Директор супермаркету був дуже незадоволений і позбавив премії всіх співробітників магазину.
Того дня Альбіна йшла додому дуже засмучена. У неї були великі плани на премію. Молодшій дитині був потрібен новий зимовий комбінезон, а ще вона хотіла купити дітям подарунки.
Дуже хотілося обговорити все це з Діною, але подруга, як завжди останнім часом, вислизнула з магазину першою.
Альбіна вийшла з торгового центру з кислим виразом обличчя. Пройшла половину кварталу і раптом застигла на місці. Несподівано їй згадався один момент. Тоді вона також збиралася піти додому разом із Діною.
У пошуках подруги вона почала обходити складське приміщення і натрапила на подругу, коли та прибирала в набиту вщерть сумку кілька пляшок дорогого напою.
-Ось, купила до Нового року. Тепер потрібно більше продуктів. Адже я єдина годувальниця в сім’ї, – усміхнулася Діна.
Це було нормально. Багато хто купував товар у супермаркеті після закінчення робочого дня. Але чому тоді Діна так занервувала? До того ж, цей дорогий напій… Цілої коробки саме цієї позиції недорахувалися під час ревізії.
Альбіна розхвилювалася від своєї підозри. Невже це Діна краде? Але ж вона не перший рік працює в цьому магазині. До того ж, усе не так просто.
На виході всіх співробітників перевіряє охоронець і на весь куплений товар, що виносить персонал, має бути відповідний чек.
Альбіна похитала головою, засоромившись своїх підозр, і пішла далі. У подруги і так удома “все не слава Богу”, а тут ще вона підозрює її.
Звичайно ж, Діна не змогла б так вчинити. Вона не стала б підставляти весь персонал, знаючи, що за таке співробітники можуть позбутися премії.
Наступний робочий місяць тягнувся дуже довго. Роботи було не так багато, та й народ особливо не ходив. Усі витратилися перед Новим роком, а тепер економили.
У продавців з’явилося більше вільного часу і було коли поговорити. Альбіна дізналася, що в Діни справи, як і раніше, не дуже. Чоловік сидить удома в депресії і нову роботу не шукає.
-А в мене навпаки. Мій підробіток знайшов, – похвалилася Альбіна. – Тож у нас усе налагодилося. І в тебе налагодиться. Дай своєму прийти до тями після звільнення.
-Ой, хотілося б вірити, – зітхнула Діна. – А то в мене вже відчуття, що він просто прилип до дивана.
-Нам треба з тобою розвіятися, – запропонувала Альбіна. – Пішли у вихідний кудись сходимо. Не пропоную зустрічатися в тебе, якщо вже твій чоловік удома, але в кав’ярню ми сходити можемо?
-Ні, не можу, – категорично похитала головою Діна. – Ти мого чоловіка не знаєш! Мало того, що він зараз сам удома сидить, так ще й злиться, якщо я кудись виходжу у вихідні дні. Не хочу зайвий раз із ним сваритися.
-Ну зрозуміло, – знітилася Альбіна. – Гаразд, як щось зміниться, кажи.
Мабуть, у Діни нічого не змінювалося і спілкуватися з Альбіною, як раніше, вона вже не прагнула. З роботи вони виходили не разом.
Місяць минув, і настав час нової ревізії. Персонал магазину провів її цілком спокійно, не очікуючи нічого поганого. Можливо, перед Новим Роком у загальному ажіотажі вони і прогледіли магазинних злодіїв, але зараз народу було менше. Усе як на долоні.
З ревізією має бути нормально. І тут, як грім серед ясного неба – недостача, удвічі більша за ту, що була перед Новим Роком.
Директор рвав і метав. Він віддав наказ перерахувати ще раз. Перевірка нічого не дала, недостача залишилася. Співробітники магазину, передбачаючи штраф, почали коситися один на одного.
Директор велів після закриття зібратися всім у складському приміщенні.
Продавці стояли майже рівною шеренгою, немов школярі, що провинилися, а директор широким кроком ходив перед ними і говорив:
-Якщо першого разу я ще міг нестачу списати на магазинах злодіїв, яких ви проклацали, то зараз це точно не пройде. Злодій серед вас. Це однозначно!
У магазину ніколи не було такої недостачі. Само собою, цього разу, я вирахую її з ваших зарплат. Цього місяця ви не отримаєте майже нічого, враховуючи розмір недостачі.
А ще буде проведена комплексна перевірка. Ми знайдемо злодія, так чи інакше. І він піде за статтею. Але я пропоную вирішити проблему миром. Якщо зараз хтось із вас зізнається, він відбудеться лише звільненням. Звільненням по-власному. Я чекаю.
Повисла напружена тиша. Співробітники переглядалися один з одним і мовчали.
-Гаразд, підемо іншим шляхом, – видихнув директор. – Можливо, хтось щось бачив або підозрює. І не треба зараз соромитися і розглядати це як стукацтво.
Цей злодій обкрадає вас. Перший раз вкрав вашу премію, зараз основну заробітну плату. Є в кого-небудь, що сказати?
І знову тиша, але цього разу недовга. Уперед зробила крок Діна, прокашлялася, злегка і видала.
-Мені дуже неприємно це говорити, – Діна знову покашляла, – здебільшого ми всі працюємо тут дуже довго. Усі, крім Альбіни. Вона спочатку мені дуже сподобалася. Можна сказати, я навіть із нею подружилася. А потім…
Ой, я не хочу говорити, але ви самі помітили, що ми майже перестали з нею спілкуватися. І ще задумайтеся про такий момент – до Альбіни нестач у нас не було.
Альбіна стояла “ні жива”. Її ноги ніби приросли до підлоги, а очі відчайдушно шукали погляд Діни.
Діна старанно не дивилася в її бік. Горло Альбіни пересохло, і обличчя пішло червоними плямами. Особливо, коли всі погляди спрямувалися на неї. Найважчим був погляд директора. Він дивився жорстко, з-під напівопущених повік. Дивився, як на злодійку!
Альбіна, яка в житті й цукерку не вкрала, була готова зомліти. Усе, що вона могла зробити, це тихенько промовити:
-Діно, ти чого? Ти ж знаєш, що це неправда. Навіщо ти так?
Діна, як і раніше, не дивилася на Альбіну, але на слова її відреагувала:
-Вибач, що видала тебе, але мовчати я теж не можу.
-Тааак… – протягнув директор, підходячи до Альбіни і зупиняючись просто перед нею. – Схоже, що злодія ми вирахували.
-А ось і не вирахували, – пролунав голос звідкись збоку.
Протиснувшись через співробітників уперед вийшла Світлана, непримітна молода дівчина. Вона мало з ким спілкувалася і здавалася відлюдною. Принаймні Альбіну вона відлякувала своєю серйозністю.
-Мені особисто здається, що це краде Діна, – сміливо заявила Світлана. – Я давно помітила, що вона щодня тягне з магазину величезні сумки і при цьому намагається виходити одна. Завжди проходить через одного і того ж охоронця – Віталика.
І вже дуже швидко Віталик перевіряє в неї чеки. Таку кількість товару потрібно перевіряти набагато довше.
-Ти на що натякаєш? – завила Діна. – Вобла ти сушена.
-Давайте обійдемося без образ, – вгамував Діну директор. – Попрошу всіх розійтися, крім Діни, і викличте до мене Віталія.
Вийшовши зі складу, Альбіна розплакалася. Випробуваний щойно стрес вилився сльозами. Вона не могла до кінця повірити в те, що це справді сталося. У те, що Діна звинуватила її в крадіжці, крадучи при цьому сама.
А те, що це робила саме Діна, в Альбіни не було більше сумнівів. Усе склалося як пазл. Її поведінка останнім часом і скрутне матеріальне становище в сім’ї. Але ж ні в однієї Діни таке матеріальне становище, а красти в колективі означає підставляти всіх!
Наступного дня на роботу Альбіна прийшла у величезній напрузі. Чим закінчилася розмова директора з Діною? І як їй самій тепер спілкуватися з тією, яку вважала своєю подругою?
Але спілкуватися ні з ким не довелося. Діну й охоронця Віталія було звільнено.
Як розповіла Альбіні Світлана, охоронець недовго впирався. Щойно директор припер його до стінки, одразу ж усе розповів. План запропонувала Діна. Вона виносить, він не перевіряє. Пізніше ділять вкрадене навпіл.
Альбіна видалила зі свого телефону номер Діни і ніколи більше з нею не зустрічалася. Усе, що сталося, стало для неї величезним уроком. Альбіна більше не хотіла заводити дружби на роботі. Ні з ким і ніколи.Спеціально для сайту Stories
