– Ти ж знову тільки обіцяєш, що прийдеш, а сама…, – похмуро промовив Леонід, подивившись на Майю.
– Сказала, прийду, отже, прийду, – відрізала вона і повернулася до дороги.
Помилувавшись її стрункими ногами, обтягнутими лише коротенькими шортиками, хлопець зітхнув. Майя тільки й робила, що обіцяла з’явитись, а сама навіть не відповідала на дзвінки. Пара познайомилася на вечірці.
То насправді був звичайний сільський клуб у провінції. Дівчині нещодавно виповнилося сімнадцять. Ні Леоніду, ні Майї їхні батьки не дозволяли зустрічатися один з одним.
– Рано ще, – говорила мати дівчині, сподіваючись, що та все-таки зрозуміє.
– Мамо, всі мої однокласниці зустрічаються з кимось, ну чим я гірша? – протестувала дочка.
– Як у подолі принесеш? Що ж тоді? – Округливши очі, продовжила мама.
– Цього не буде. Ми з Леонідом знаємо все, – відповіла Майя.
Її хлопчина приїжджав із сусіднього району. Щоправда, його батькам наречена зовсім не сподобалася.
– Ти хоч розумієш, що така легковажна дурочка не зможе сім’ю зберегти? – мати Леоніда не хотіла навіть чути про його дівчину.
– Добре, мамо. Я все зрозумів. Давай залишимо цю тему, – погодився з нею хлопець.
З того часу Леонід і Майя почали зустрічатися потай. Вона казала батькам, що пішла гуляти з подружками, а він брехав матері та батькові про друзів на рибалці. Все літо пара ховалася подалі від людських очей.
– Чого це ти солоні помідори з льоху дістала? Мало свіжих на грядці? – розсміялася мати, спостерігаючи, як дочка несе в будинок банку солінь.
– Просто хочеться, – усміхнулася Майя.
Тільки зараз жінка помітила блідий вигляд дівчини та все зрозуміла.
– Ось що! – Крикнула вона їй услід. – Завтра ж їдь до лікарні та пройди обстеження у лікаря. Щось нечисте тут.
Майя й сама хотіла б знати, що з нею відбувається. Наступного дня дівчина вирушила раннім рейсом до районної поліклініки.
– Скільки років такій юній особі? – поцікавилася молода лікарка.
– Скоро виповниться вісімнадцять, – знизала плечима юна пацієнтка.
– А народжуватимеш чи ні? – Запитала лікар.
– У сенсі?! – Здивувалася Майя, смикаючи в руках сумочку.
– Ти вагітна, дівчинко, – пояснила їй медпрацівник. – Чи не знаєш, що від гулянь під місяцем дітки бувають?
– Як вагітна?! – Дівчина розгублено дивилася на лікарку.
– Тебе записувати в породіллі? Чи операцію робитимемо? – продовжила жінка.
– Не знаю…, – Майя аж заціпеніла. – Я подумаю… Тобто ми з моїм нареченим подумаємо.
Вона вилетіла з кабінету в дуже радісному настрої, сподіваючись потішити і нареченого. Біля будинку Леоніда її зустріла підозріла особа. То була сестра хлопця, Ліза.
– А Леоніда немає вдома, – сказала вона Майї. – Щось передати?
– Ні… не треба. Я сама, – кивнула дівчина.
Вона дуже боялася, що та налаштовуватиме брата проти неї, тому швидко пішла. Наступного разу Майя побачила свого кавалера в невідповідний момент. Хлопець йшов під руку з якоюсь незнайомкою і мило щось розповідав їй.
– Леоніде!? – Крикнула вона йому, впиваючись поглядом у суперницю. – Хіба ти… хіба ми…
– А що таке я зробив? – Як ні в чому не бувало запитав він. – Ми ж давно не бачились. Ти зайнята, я не повинен сидіти і чекати тебе весь час.
Від заяви Леоніда Майї стало ніяково. Вона різко відійшла від парочки і попрямувала убік. Однак хлопець повернувся до неї за кілька годин.
– Вибач, – благав він її, ставши на коліна. – Я був дурнем.
Майя вирішила все забути, адже для неї було важливо зберегти життя майбутній дитині і не залишити її без батька. Дізнавшись, що він скоро стане татом, Леонід засяяв. Незабаром він привів у свій будинок дівчину, не звертаючи жодної уваги на закиди рідних.
– Це моє життя, і мені вирішувати, як і що робити далі, – огризався він у відповідь, якщо родичі висловлювали свій протест щодо приходу нареченої.
Єдиною людиною в будинку, хто заступався за Майю, була його бабуся. Вона не сумнівалася у виборі онука і весь час примовляла, щоб пара жила щасливо.
– Яка різниця, є у нареченої гроші чи ні, головне, що вони кохають одне одного, – примовляла жінка похилого віку. – А маленька дитина – це щастя! У моїй молодості такого не було. Дивились на характер. Якщо зла жінка, то користі з неї тільки їй самій. Думаю, наш Леонід зробив непоганий вибір.
Місяць за місяцем пролетіли дуже швидко. Пологи Майї виявилися складними. Після операції породіллі знадобився догляд. Як з’ясувалося, Леоніду ніколи стало допомагати дружині.
– Ох, Майя, говорила я, що ваші стосунки не такі вже надійні, – зітхала мати, прийшовши до дочки.
– Мамо, я його кохаю, – відповіла дочка.
Тут вона помітила, що мати тихо плаче.
– Ти чого? – Запитала вона.
– Все добре, – обійнявши дочку, сказала Людмила.
Тепер їй не хотілося говорити всієї правди, і те, що вона бачила Леоніда з якимось дівчатами, і те, в якому стані він був поруч із ними. Мати знала: розкажи вона все про зятя, то донька точно не вийшла б із лікарні ще довго. Після виписки Людмила забрала Майю до себе.
– Вдома ти заспокоїшся, а там нерви тріпатимуть твої і дитині, – сказала жінка.
– Але де ж Леонід? – дивувалася нова матуся.
Він прийшов того ж вечора і привіз візок своєму синові.
– А підросте, я йому все куплю! – Запевнив молодий чоловік свою дружину.
Теща відверталася, намагаючись не втручатися у розмови подружжя. У будинку Леоніда на Майю чекала справжня біда.
– Що ти ходиш із кута в куток цілими ночами? – лаялася вранці свекруха, що не виспалася.
– Мені не можна з дитиною виходити зі спальні? – Задала їй питання невістка. – Так я заважаю Леоніду виспатися.
Пізніше підключився і свекор. Тепер життя Майї стало схожим на поле бою, де за неї заступалася лише бабуся чоловіка.
– Ти їх не слухай, онуче. Вони давно Леоніду сватають Наталку, – говорила жінка Майї.
Та здивовано скинула брови:
– У сенсі?
– Наталка сподобалася їм ще тоді, коли ви з Леонідом тільки-но почали зустрічатися. Я не хотіла тобі цього казати. Думала, змиряться вони з вибором онука, – розповіла старенька.
– Хіба вони досі мріють про іншу невістку? – Запитала її Майя.
– Слухай мене, щоб до біди справа не дійшла, – порадила бабуся. – Мати може вас розвести. Розмова та випадково до мене дійшла. Щоб у просак не потрапити, не погоджуйся зі свекрухою і нічого не роби, що велить вона.
Дізнавшись, що затіяла мати Леоніда, Майя обурилася. Тепер вона зрозуміла, навіщо до них у гості приходить молодий тип на ім’я Олег. Коли він вкотре з’явився на порозі будинку Леоніда, Майя зачинила двері до себе і не виходила цілий вечір.
– Майя, мені потрібно щось важливе сказати тобі, – лагідним тоном говорила свекруха біля дверей спальні невістки із сином. – Усього пару хвилин.
– Вибачте, але в мене дитина не спить. До речі, через вас. Тож попрошу відійти від дверей, – кинула їй дівчина.
Жінка щось пробурчала у відповідь. Потім усе стихло. Майї здалося, ніби вона знаходиться в палаці з відьмою. Увечері вона почекала, поки свекор зі свекрухою поїдуть у справах, а їхня дочка піде до подруги. Молода мати квапливо зібрала сина, взяла щось із речей і викликала таксі.
– Ох, доню, ну й наробили ми справ, – схопилася за голову Людмила, посадивши Майю за стіл. – Невже це стерво здатне на таке? Хто б подумав… Але ж їм дитину ніхто б не віддав.
– У них, мам, зв’язки. Недаремно вони в адміністрації близько до начальства працюють, – продовжила дівчина.
– А тепер ти думаєш, вони не заберуть дитину? – припустила мати.
– Принаймні тепер у них не буде записів відео, яке вони планували зняти та виставити на загальний огляд. Я в безпеці у вашому домі з батьком, – зітхнула Майя.
Леонід не з’явився ні того дня, ні на наступний, ні за тиждень. Молода дружина не хотіла його бачити. Вона зрозуміла, що чоловік не підтримуватиме її, і, швидше, повірить матері, а не їй.
Викрутитися із ситуації, яку планувала підступна свекруха, Майя не змогла б… Минуло три місяці. Малюкові вже було півроку. Якось Людмила дізналася, що Леонід привів до будинку Наталку, і розповіла про це доньці.
– Мені до цього немає ніякого діла, – сказала Майя. – Тим більше, з Наталкою у нього колись був роман. Він сам мені зізнався, що все сталося, коли я в пологовому будинку була, а Олег – це підставне обличчя свекрухи та її улюблениці – Наталки.
Минуло два роки. За цей час Майя встигла розлучитися з колишнім та знайти собі невеликий заробіток. Оскільки дівчина колись відвідувала гурток з музики і мала там успіх, її прийняли в одну з невеликих студій…
Минав час. Спочатку група, де займалася Майя, заробляла зовсім небагато, а пізніше їх записи почали купувати. Так вона стала відомою. Батьки допомагали їй виховувати сина, який пішов стопами мами.
У свої шість із невеликим він підкорив серце вчителя музики і став його улюбленим учнем. Якось мати з дитиною поверталися зі школи і зустріли дорогою недбало одягненого чоловіка.
Він щось тяг у підвал, що знаходився внизу багатоповерхівки. Його хода здалася Майї дуже дивною, і вона відсахнулася від несподіванки. Прямо на неї йшов Леонід. Жінка намагалася не дивитись на нього, проте він сам гукнув її:
– Майя?! Це ти? Ви? Це мій син?
Хлопчик смикнув руку жінки, запитавши:
– Мам, це хто?
– Це…, – розгубилася вона. – Це божевільний дядько, якому нема на що випити. Ходімо швидше, поки він за нами не погнався.
І вони пішли швидким кроком. Кудлатий чоловік щось говорив їм навздогін, але вони вже не слухали його. Вдома Майя розповіла матері про зустріч із колишнім чоловіком. Та засміялася.
– Я дізналася на днях, що його батьків покарали умовно. Все-таки водилися за ними грішки. Не було чого наживатися на простих людях, – розповіла Людмила. – Шкода лише бабусю.
Та померла, як тільки вся ця «каша заварилася». Наталка тут же зникла з дому і привласнила коштовності, а Леонід не став себе в руки брати після того, що сталося. Все-таки котитися униз набагато простіше, ніж плисти проти течії.
Почувши це, Майя вигукнула:
– Дякую бабусі! Якби не вона, не знаю, що зараз було б із моїм сином.
– Бог є на світі. Він завжди добрим людям добрих посилає, щоб вони могли видертися з пастки, в яку потрапили з необережності, – обійнявши дочку та онука, промовила Людмила.
