Все життя я страждала від оковитої. Спочатку вживали мої батьки, потім чоловік, а тепер і син. Мій чоловік ще той ледар.
Він не знає, навіть, як за світло заплатити, не знає абсолютно нічого. Добре, що хоч донька в цьому житті нормально влаштувалася. Єдине, чого б мені хотілося, це спокійно доживати віку.
Та не тут було. А все через те, що чоловік і син не дають мені спуску. В нас великий будинок на 4 кімнати, в одній живе син, в іншій ми, але це і життям назвати важко.
На роботі отримую копійки, працюю ветеринаром на фермі, пенсії ще не маю. Єдине, що виручає, так це город, здаю горіхи і гарбузи. Нещодавно від родички мені в спадок перейшов пай.
Загальна вартість якого десь 12-14 тисяч в рік. А сусідньому селі в мене живе сестра, вона теж має сім’ю, дітей, внуків, ми гарно спілкуємося між собою. Аж тут нещодавно мені запропонували купити будинок біля сестри.
Будинок старенький, десь на тисячі 4 доларів потягне, але всі комунікації є, крім того, будівля цегляна, без тріщин, дах теж цілий. Та є одне але.
Я не знаю чи варто. Можливо ці гроші, які б я могла взяти замість пайової частки можна було б використати для того, щоб привести до ладу це господарство, яке в мене є, сина на лікування відправити?
Але не знаю чи дасть це результат. Чоловік сказав, що якщо я куплю будинок, він прийде до мене, адже ми в шлюбі, і нікуди я від нього не подінуся.
А я вже бачити не можу їхні обличчя. Не знаю навіть і в кого поради спитати, адже оковита до добра не приведе. А вони щодня вживають та й в таких дозах, що іноді навіть мені важко терпіти це все, боюсь дуже, що мені щось зроблять, чи один одному.
І дуже шкода мені того, що я все життя будувала. Я ж той будинок всю душу вклала, всі сили, гроші, 30 років його будувала, обходила, як тепер цим варварам його лишити, вони ж все порозтягують. Як вчинити, що вибрати, сім’ю чи спокій? Не знаю.
