Я старший син у своєї матері. Всього нас троє, але я єдиний, кого мати не любила. Річ у тім, що я не знав свого батька, а коли мені було п’ять, мама вийшла заміж вперше. Вітчим мене любив, як рідного, але не матір.
Мох брат та сестра з’явилися вже в законному шлюбі. Вітчим нас ніколи не ділив, все і всім було порівно. Він якимось дивом зміг свій бізнес зберегти у ті непрості часи. Попри все моя матір час від часу повторювала, що мене не треба було народжувати. Та чим я винен?
Зі зневагою до мене ставилася не тільки власна матір, а мої брат та сестра. Вони завжди казали, що я ніхто, я їм не рідний та багато іншого. Матір не сприйняла й мою дружину, тому ми жили самі. Винаймали квартиру та нікому не заважали.
Згодом вітчим кожному подарував по квартирі. Сестра, брат та матір були дуже не задоволені, що такий подарунок також дістався мені. Як вітчим пішов від нас, об’явилася моя матір. Вона вимагала, щоб я бабусю до себе забрав, адже квартиру отримав, от і маю тепер відпрацювати.
Виявилося, що ні сестра, ні брат не захотіли, щоб бабуся жила з ними, а одна вона вже не могла жити та потребувала догляду. Дружина була не проти, щоб не рідна мені бабуся жила з нами. В нашій сім’ї крім вітчима мене любила ще вона.
Бабця була дуже весела та життєрадісна. Вона примудрялася у своєму віці встигати прибирати та готувати на нас усіх, хоча того ніхто не вимагав і вона могла цього не робити. Єдине, що її засмучувало, що рідні онуки про неї не згадували.
Вона стала їм потрібна тоді, коли оголосили заповіт вітчима і виявилося, що вона володіє акціями якоїсь дорогої компанії і це дуже великі гроші. Але на той час вже бабуся не хотіла нікуди переїжджати. Все, що мій вітчим залишив їй, вона віддала мені, хоча я й не просив.
Мій брат втратив подарунок батька і переїхав жити до матері. Сестра ж вийшла заміж, але не склалося. Вона віддала нашій матері дитину, а сама влаштовувала своє життя. Отак життя обернулося, що для вітчима ми усі були рівні, але не для матері і вона отримала те, на що заслуговувала.
