Мені 30, я власник пабу. На роботу їжджу на метро. Зовні величезний такий бугай. Якось на виході з вагона побачив, що одна дівчинка з рюкзаком не може самотужки витиснутися.
Вирішив їй допомогти: взяв за каптур і вийшов разом із нею. Наступного ранку, дивлюся, шукає мене очима у вагоні – так ми 2 місяці разом і їздили, я допомагав їй виходити.
Вона давала мені слухати свою музику і взагалі поводилася мило і скромно, я навіть почав шкодувати, що їй всього років 15.
Але одного дня з’ясувалося, що вона їздить не до школи, як я думав, а на роботу в Управління соціальної політики і їй 25.
Виявилося, що я 2 місяці виводив із метро за каптур чиновника. І це був би найепічніший провал за 30 років, якби вона не погодилася сходити зі мною в кафе.
