Моя історія, напевно, може здатися чимось звичайним. Люди ж якось живуть й з більшими проблемами і нічого. Та й сам винен. Ніхто ж не тягнув мене за руки й не змушував. Річ у тім, що я по вуха закоханий у власну куму й найкращу подружку моєї дружини.
Я познайомився з прекрасною дівчиною, яка дуже хотіла заміж. Я про це знав й думав, що це прекрасна ідея, бо я сам хотів вже мати сім’ю. Звичайно ж, вона з часом познайомила мене з рідними та друзями, серед них була вона – гарна, розумна, гостра на язик та по вухах у роботі. Спочатку ця дівчина мене дуже дратувала. Я не розумів, як з нею може дружити моя дівчина.
Через рік я освідчився і наші стосунки були хорошими. Моя майбутня дружина інколи капризувала, але це мене не зачіпало. Ми жили, як і всі. Звичайно ж, на весілля дружкою моя наречена покликала оту свою подругу. Я був проти, але нічого не вдієш. Потім вона була в нас на вінчанні, а згодом й дитину нашу хрестила.
Я б ніколи не подумав, що колись настане день і я не зможу відвести від неї погляд. Звичайно, без неї не обходилися свята. Я навіть якось наважився її обійняти, але вона відсахнулася від мене, забрала мою руку і просто пішла. Я прекрасно розумію, що її подруга моя дружина, але нічого не можу вдіяти. Ті короткі зустрічі на святах та секунди, коли ми буди вдвох, для мене були щастям.
Я впевнений, що навіть, якщо я все розповім і піду від дружини, то вона все одно зі мною не буду. Я от впевнений в цьому Навіть не знаю, що її зупинить те, що вона хресна моєї дитини чи подруга моєї дружини. Хоча я можу їй просто не подобатися. Як мені з цим жити?
