– Ну як тобі? – весело запитала Орина, крутячи головою і демонструючи коханому свою кардинально змінену зачіску.
– Вибач, звісно, але я скажу прямо, – відповів Матвій, – я б назвав це непорозуміння “не знайшла гребінець”.
Після паузи він додав:
– А ти навіщо взагалі підстриглася? З довгим волоссям у тебе було розумне, інтелігентне обличчя, а зараз…
Бачачи, як змінився вираз обличчя дівчини, він додав:
– Не ображайся, будь ласка. Я ж тільки добра тобі хочу. Крім того, мені хочеться, щоб ми з тобою відповідали одне одному, щоб на нас із тобою захоплено озиралися. А ти все псуєш…
– Можливо, це ти все псуєш? – як не старалася Орина, приховати образу в голосі вона не змогла. – Я так хотіла порадувати тебе своїм перетворенням, сюрприз хотіла влаштувати, а ти…
– Ні, ну а що? Сюрприз вдався! – усміхнувся Матвій. – Хоч просто зараз на конкурс “Міс я впала з самоскида”. Ти посядеш перше місце!
Стояв теплий вересневий вечір, Орина і Матвій сиділи в симпатичній кав’ярні, що нещодавно відкрилася. Народу тут було небагато, і чомусь дівчині здавалося, що слова молодого чоловіка чують усі присутні.
Орині стало настільки ніяково, що її обличчя вкрилося густим рум’янцем, вона знітилася і потупилася. Помітивши це, Матвій накрив її руку своєю долонею і м’яко сказав:
– Та годі, чого ти… Не сприймай так близько до серця. Я ж з любов’ю все це кажу…
Подавшись уперед, він додав:
– Ти досить симпатична, але ця зачіска тобі справді не личить. Вона робить тебе якоюсь, м’яко кажучи, колгоспницею.
Пити каву вже не хотілося, а круасан, що самотньо лежав на блюдечку поруч із чашкою, більше не здавався дівчині таким апетитним.
– Але це можна виправити, – продовжував Матвій. – Я знаю чудового майстра-універсала. Давай, я дам тобі її номер, і ти запишешся, скажімо, на завтра? Можу сходити з тобою, до речі. Заразом й виберемо тобі нормальну стрижку.
– Вибач, але завтра я ніяк не зможу, – нарешті знайшла дар мови Орина. – І післязавтра теж.
– Шкода… – засмутився Матвій. – Тоді, може, наприкінці тижня?
– Ні, – твердо сказала дівчина. – Ні наприкінці цього тижня, ні наступного…
– А можу я запитати чому?
– Завантаження на роботі.
– Шкода… А я хотів запросити тебе в театр… – Матвій виглядав щиро засмученим.
– І справді шкода, – усміхнулася Орина, – не хочу засмучувати тебе ще сильніше, але зайнята я буду до кінця цього місяця. І щоб не травмувати тебе своїм зовнішнім виглядом, пропоную до цього часу припинити будь-яке спілкування.
Жестом покликавши офіціанта, Орина помітила, що похмурий Матвій потягнувся за гаманцем.
– Не треба, – рішуче зупинила вона його. – Я заплачу за себе сама. І не проводжай мене, тобі буде соромно йти зі мною до зупинки.
Випаливши все це, Орина майже вибігла з кав’ярні, Матвій її зупиняти не став.
Матвій і Орина знали одне одного давно, колись вони вчилися в одній школі, жили недалеко одне від одного, у них були спільні знайомі. Зокрема, подруга Орини Настя працювала в одному з ним відділі.
Близько вони не спілкувалися, красивий, елегантний молодий чоловік здавався дівчині холодним і відстороненим. Крім того, він уже мав стосунки. Кохана Матвія, дочка його начальника, була йому до пари.
Однак цього літа Матвій і Орина випадково опинилися в одній групі в гірському поході. Помітивши, що дівчина мучиться зі своїм наметом, він запропонував їй допомогу.
Як здалося Орисі, холодна зарозумілість була тільки маскою Матвія, за нею ховався милий, чарівний і турботливий молодий чоловік.
Час поруч із ним минав непомітно, вони не могли наговоритися, і Орина, впевнена, що знайшла хорошого друга, була щаслива.
Пізніше з’ясувалося, що Матвій нещодавно розлучився зі своєю дівчиною і зараз вільний. Про свою колишню він говорив із великою повагою і навіть із теплом, але на запитання, чому вони розлучилися, він раптом насупився, його відкрите обличчя стало замкнутим. Тому Орися вирішила більше не торкатися цієї теми.
Залицявся він до неї дуже гарно, був тактовний і уважний. Одним словом, Орина й не помітила, як закохалася в нього по вуха.
Якось Матвій залишився в неї на ніч, і дівчина, завчасно купивши “смаколики”, запропонувала подивитися кіно.
Вона пишалася своєю великою фільмотекою, але яке ж було її здивування, коли молодий чоловік вщент розкритикувала її смаки.
– Аніме дивляться тільки недалекі підлітки, – авторитетно заявив він. – А мелодрами подобаються тільки дурним домогосподаркам.
– А яке кіно, по-твоєму, дивляться розумні люди? – стримано поцікавилася Орина.
– Розумні дивляться європейський артхаус!
– Мені теж подобається артхаус, але я не впевнена, що Бергман або Фелліні – це хороший варіант для романтичного вечора, – зауважила вона.
Фільм вони, зрештою, обрали, але вечір, принаймні для Орини, був зіпсований.
І це був тільки початок. Як з’ясувалося, Матвій виявився вельми щедрим на критику, йому не подобалися ні музика, яку слухає Орина, ні ігри, в які вона грає, ні передачі, які вона дивиться. Бажаючи долучити її до прекрасного, він водив її музеями і театрами, вони часто бували в опері.
Не можна сказати, що високе мистецтво Орині не подобалося, ба більше, саме завдяки йому вона відкрила для себе чудову барокову музику.
Проте зарозумілий тон, яким Матвій нещадно критикував усе те, що становило частину її життя, сильно коробив дівчину. Ще болючіше їй було, коли молодий чоловік почав робити їй зауваження.
– У тебе хода як у качки, – якось зауважив він.
– Ти занадто тихо говориш, – поскаржився він наступного разу.
– Ти занадто широко посміхаєшся! – обурився Матвій кілька днів потому. – Це негарно і, зрештою, нескромно!
На всі спроби поговорити на цю тему молодий чоловік робив здивовані очі:
– Я кохаю тебе і тому хочу, щоб ти була ідеальною. Зрештою, ми повинні відповідати одне одному!
Спочатку Орися була сильно закохана в Матвія, і їй дуже хотілося “відповідати” йому. Помітивши, що йому подобаються стрижки у дівчат, вона вирішила змінити імідж.
Орина була впевнена, що Матвій оцінить це гідно, але він усе зіпсував…
Після того пам’ятного вечора в кав’ярні минуло чотири дні, Матвій не дзвонив і не писав. Коли образа на нього минула, Орина, яка не вміла сердитися довго, почала сумувати. Помітивши це, Настя, з якою вони в прямому сенсі слова виросли в одній пісочниці, майже силою потягнула її на прогулянку.
Вдосталь нагулявшись парком, дівчата раптом опинилися неподалік від торгового центру, і Настя запропонувала зайти. Орина знехотя погодилася, але незабаром вона вже сама захоплено тягала подругу з одного бутика в інший. Вона купила собі тільки симпатичні джинси-кльош, але її настрій значно покращився.
– Спасибі тобі, що вигуляла мене! – сказала вона, прощаючись із Настею.
– Звертайся, – посміхнулася подруга.
Трохи забарившись, вона запитала:
– Що, Матвій так і не дзвонив?
– Ні поки що, – зітхнула Орина.
– Нічого, обов’язково зателефонує!
Подруга наче у воду дивилася, Матвій зателефонував цього ж вечора і сказав, що дуже скучив. Орина була так рада чути його голос, що одразу ж погодилася зустрітися з ним завтра.
На зустріч вона прийшла в блузці, яка йому дуже подобалася, і в нових джинсах.
– Виглядаєш приголомшливо! – захопився Матвій, коли вони зустрілися в парку. – Ось тільки… Ти не образишся?
Серце в Орисі тьохнуло, але не бажаючи псувати їм обом вечір, вона посміхнулася:
– Кажи вже.
– Ці джинси тобі зовсім не личать.
– Хіба? А мені здається, що вони сидять на мені дуже навіть добре…
– Тобі так здається, – нетерпляче перебив її Матвій.
– Та й Настя каже, що вони мені личать – закінчила вона.
– Теж мені! Знайшла експерта! – фиркнув молодий чоловік. – А вона не говорила, що вони тобі додають зайвих кілограмів?
Орина знову відчула, як фарба заливає її обличчя, а Матвій тим часом продовжив:
– На твоїй фігурі набагато кращий вигляд мають класичні джинси.
–
Він раптом зупинився і, окинувши Орину оцінювальним поглядом, додав:
– Утім, вузькі теж тобі пасували б. Чому ти їх не носиш?
– Якось не було потреби їх купувати, – відповіла вона.
– А якщо я тебе попрошу, ти будеш носити такий фасон? – Матвій зазирнув їй в очі.
– Ну якщо це для тебе так важливо…
– Це дуже важливо!
– Добре, – погодилася Орина, – цими вихідними підемо з Настею в ТЦ, і я куплю собі такі джинси.
– Тільки не з Настею! – поморщився Матвій. – Вона тобі вже надокучила з цими жахливими кльошами. Давай краще разом сходимо?
Орина погодилася не одразу, але подумавши, що спільний похід у торговий центр їх зблизить, вона зважилася.
Ніколи ще вона так не помилялася, Матвій нещадно критикував будь-який її вибір. А коли Орина, втомившись від його незадоволеного вигляду і постійних прискіпувань, вирішила забити на все і купити шкіряні, молочного кольору напівчобітки без підборів, які їй сподобалися, він і зовсім влаштував істерику.
– Це не взуття, а якісь снігоходи! – бушував Матвій, не звертаючи уваги на здивовані погляди оточуючих. – Та як тобі тільки в голову прийшло їх купити? Як ти взагалі можеш дивитися в їхній бік?!
– А чому б і ні? – з викликом відповіла Орина.
– Тому що нормальні дівчата таке не носять!
– А що, по-твоєму, носять нормальні дівчата?
Матвій довго вибирав, прицінювався і врешті зупинив свій вибір на витончених, але нічим, на погляд Орисі, непримітних чобітках.
– Поміняй свої снігоходи на ці чоботи! – тоном, що не терпить заперечень, досить голосно сказав він.
Зловивши на собі здивовано-співчутливий погляд дівчини-продавця, зашарілася від гніву Орина демонстративно поставила чобітки на місце.
– Не буду я їх брати.
– Можна дізнатися чому?
– Тому що вони мені зовсім не подобаються.
– А мені подобаються! – заявив Матвій.
– Ну раз вони тобі так подобаються, то й купуй їх собі! – парирувала Орина.
Не чекаючи Матвія, вона вийшла з бутика і попрямувала до ескалатора.
– У тебе зовсім немає смаку! – пролунало їй услід.
Орина повернулася додому в засмучених почуттях. Вона була сильно ображена і розсерджена на Матвія, і покупки не радували її. І тут дуже доречно зателефонувала Настя, вислухавши її плутану розповідь, подруга запропонувала зустрітися.
– Скільки ви вже зустрічаєтеся з ним? – поцікавилася Настя, обережно озмішуючи ложечкою свою каву.
– Два місяці.
Трохи помовчавши, подруга неголосно сказала:
– Знаєш, Орисю, я давно вже спостерігаю за вашими стосунками, і мені здається…
– Договорюй, – попросила Орина.
– Що вони у вас уже дуже дивні… Дивись, у вас зараз за ідеєю цукерково-букетний період, так?
– Ну так.
– А він тільки й робить, що чіпляється до тебе. Хода, усмішка, зачіска, тепер ще й одяг… Усе йому не так. Тобі не здається, що це неспроста?
Орина відчула, як по спині пробіг холодок.
– Ти думаєш, у нього є хтось іще?
– Ні, я думаю, тут інше, – пригубивши кави, Настя поставила свою чашку на стіл і подалася вперед. – Ти взагалі бачила його колишню?
– Кілька разів і мигцем. А що?
– І як вона тобі?
– Красива, дуже ефектна… До чого ти це? Хочеш сказати, що я не дотягую до неї, чи що? – наїжачилася Орина.
– Тут усе дещо складніше. Річ у тім, що його колишня Наталка – перфекціоніст до мозку кісток. У неї все має бути ідеально, від власної зовнішності до…
– Хлопця! – раптом осяяло Орину.
– Саме так. У Матвія були великі плани на їхні стосунки. Він крутився біля неї бджолою, гарно залицявся і всі справи, але… Він їй, як виявилося…
– Не відповідав! – підхопила Орися.
– У точку. Вона намагалася переробити його під себе, але він виявився занадто гордим для цього. Тому вони й розійшлися. Однак Наталка так і залишилася для нього недосяжним ідеалом, тому він вирішив…
– Підігнати під цей ідеал мене… – підсумувала Орина і втупилася невидючим поглядом у недоторкану чашку з кавою.Розмова з подругою все розставила по місцях, і Орина твердо вирішила розлучитися з Матвієм. Але перед цим їй хотілося провчити його.
Як і слід було очікувати, через кілька днів Матвій зателефонував Орині і як ні в чому не бувало сказав, що дуже скучив. Дівчина запропонувала йому зустрітися в уже уподобаній ними кав’ярні.
– Класна сорочка! – сказала вона йому під час зустрічі.
Матвій розплився в задоволеній усмішці й дипломатично відповів, що й Орина має симпатичний вигляд.
– Але ось цей жахливий піджак тобі зовсім не личить, – зручно вмощуючись, нарочито голосно сказала дівчина. – Чи ти не в курсі, що гірчичний колір нині не в моді?
Посмішка Матвія згасла, подавшись уперед, він напівголосно сказав:
– Говори тихіше, га? І взагалі, що це на тебе нашло?
Нічого не відповівши, Орина пригубила каву, Матвій теж зробив кілька ковтків.
– До речі, каву, взагалі-то, нормальні люди п’ють маленькими ковточками. І ложечку з чашки виймають! – знову голосно зауважила Орина.
Присутні почали поглядати на них із цікавістю, почулися смішки.
– Припини… – зашипів Матвій.
– А що це в тебе за годинник? – не знижуючи гучності, запитала Орина. Такі годинники солідні чоловіки не носять.
Губи в Матвія побіліли, очі звузилися:
– Перестань зараз же! Не те я…
– Що зробиш? – усміхнулася Орина. – До речі, у тебе зубна паста на щоці. Майже непомітно, але все-таки…
Покликавши офіціанта, вона випередила Матвія і розплатилася за себе сама. А коли вони вийшли, Орина, жестом зупинивши молодого чоловіка, який намагався щось сказати, неголосно, але виразно вимовила:
– Матвію, мені здається, що ми з тобою не відповідаємо одне одному. І, гадаю, зустрічатися більше нам не варто.
Не чекаючи відповіді, Орина розвернулася на підборах і рішуче попрямувала до зупинки.
Матвій якийсь час ще намагався їй дзвонити і писати, але незабаром відстав. А сама Орина усвідомила, що побудувати здорові стосунки без взаємної поваги і прийняття одне одного неможливо.
