Я допомагаю людям стати повноцінною смією. Я сурогатна мама і пишаюся цим понад усе.
Іноді я і сама думаю про те, що сурогатне материнство дуже важка робота і морально це надто тяжко, але бачачи щасливі обличчя молодих батьків стає легше.
Вперше я зайнялася цим в 20 років. Тоді було дуже складно фінансово, і я за допомогою цього вирішила всі свої проблеми.
Але десь близько року я просто відходила. В мене було бажання шукати дитину, я вважала цю дівчинку своєю рідною. А згодом почало відпускати. Зараз я вже втретє виношую чужу дитину.
Я не відчуваю нічого, окрім того, що в мене в животі живе чийсь маленький комочок. Батьки майбутнього карапуза дуже гарні люди, вони забезпечили мене всім необхідним, уже підготували синочку кімнату і з нетерпінням чекають на його народження.
Вони багаті люди, але нажаль жінка не може мати дітей, не може стати мамою, для неї це може бути дуже небезпечно.
Тому, вислухавши їхню історію я погодилася. Вже зовсім скоро мені в пологовий будинок. Подруга питає в мене постійно, чи не шкодую я про те, що доводиться віддавати своїх дітей чужим людям і більше ніколи їх не бачити, не мати змоги навтіь пригорнути.
Але це не мої діти, незважаючи на те, що я віддала свій ресурс, ці діти не мої. Мені не шкода.
Я рада, що дитина, яку я виносила буде жити в гарній і благополучній сім’ї, а я народжу ще, і знову когось ощасливлю.
Дуже багато моїх друзів та родичів відвернулися від мене, з набожною мамою ми взагалі не спілкуємося, але я точно знаю, що роблю благу справу, адже я дарую людям шанс бути батьками, а це дорогого варте.
