Я завжди намагалася для доньки бути хорошою мамою, давала їй свободу в усьому і думала, що так я її привчаю до самостійності та вміння відповідати за свої вчинки.
Її подруги ходили на різні заняття після уроків, хто на танці, хто займався з викладачем англійської мови. Я ж вважала, що це зайве навантаження для дитини і якщо вона сама не хоче, я примушувати і наполягати не буду.
Не навантажувала її ніякими домашніми справами, розраховувала на те, що вона, бачачи, як мені важко справлятися, сама запропонує мені допомогу. Але цього не сталося, я її переоцінила.
Вчиться вона погано, на письмовому столі та в її кімнаті постійно не прибрано, речі розкидані, і мої зауваження вона ігнорує, а іноді навіть грубить.
Пробувала карати, забирала в неї ноутбук, але стало ще гірше, вона демонстративно перестала мене помічати і вдає, що не чує, що я кажу. Стала приходити додому пізніше звичайного, і на мої дзвінки не відповідає.
Я розумію, що винна сама, не пояснювала, втратила з нею взаєморозуміння і якщо повернутися до колишніх стосунків, що це дасть. Вона знову буде нічого не робити.
Але я згадую своє дитинство, батьки цілий день на роботі, і ніхто мене не контролював. Я сама знала, що потрібно до їхнього приходу вивчити уроки, сходити по хліб, а у вихідні допомагала мамі з прибиранням.
Або мама виховала мене правильно, або я була інша. А може річ у тім, що я росла в повній сім’ї, а свою доньку я виховую самотужки, але так уже вийшло.
Запитати в батьків її однокласниць, як вони справляються з цим, я соромлюся, та й не хочу, щоб діти тоді розповіли моїй доньці, тоді вже стосунки зіпсуються остаточно.
