Я батько-одинак і сам виховував дочку. Наш будинок згорів, коли мене не було вдома. Дочку з полум’я виніс сусід, а потім ще й грошей дав – сума була дуже велика і я не знав, як повертатиму, але завдяки цьому я зміг купити нове житло.
Йшли роки, дочка росла і зовсім скоро стала справжньою красунею. Якось прийшов сусід та почав мою дочку нахвалювати. Я ніяк не міг второпати, до чого ж він веде, аж тут раптом каже, що його син закоханий у мою донечку й він хоче оженити їх. Якщо ж я погоджуся, то він забуде про залишок боргу, а там було чимало.
Я все розповів доньці і їй ця ідея зовсім не сподобалася. Вона все повторювала, що я хочу її продати, що вона мені не потрібна. Син сусіда наче хлопець непоганий, але старший за мою квіточку. Коли емоції вляглися, то донька все ж погодилася вийти заміж за немилого їй нареченого.
Коли молодята йшли до вівтаря, люди не могли повірити, а я не міг натішитися. Тільки донька весь час сумна була. Як потім з’ясувалася, попри одруження вона все одно бігала до іншого хлопця, якого дуже кохала. Правду кажуть, справжні почуття безслідно не проходять – донька дізналася, що матиме дитину, але не від чоловіка.
У сльозах вона все йому розповіла, а він мовчки зібрав свої речі та пішов. Я вважаю, що донька вчинила неправильно. До появи мого онука донька була сама, бо батько дитини одружився на іншій. А потім займалася сином. Якось приїхав її чоловік – син сусіда, з яким вона так і не розлучилася. Привіз квіти, для дитини купу всього та вмовив її повернутися до нього. Тепер в них ще й донечка є, а став найщасливішим дідом.
