Я випадково підслухала сварку, і тепер

Якось я йшла повз будинок наших сусідів, і почула галас. Точніше навіть не галас, крики. Кричала Олеся, мама 3 дітей.

Відразу я і не зрозуміла, адже сім’я, як на мене, досить таки благополучна, знімають будинок хороший, з ремонтом.

Якось мені довелося в дощову погоду навіть погостювати в них, бо забула ключі, а чоловік затримувався. В будинку чисто, їсти є що, діти доглянуті, розвинені на свій вік.

Я і уявити не могла, що в цій сім’ї щось може бути не так. Мене насторожив крик цієї жінки, я стала і вирішила послухати що сталося.

Розумію, що може недобре вчинила, адже це їхня справа, особиста. Але мені треба було знати, може допомога яка треба, або що.

З будинку, крізь розчинене вікно я почула: ” Як ви мене дістали всі, ідіть звідси, очі б мої вас не бачили. Що ти хочеш, їсти, до тата свого іди, хай годує тебе. Тільки що давала їсти тобі, не хотів, то тепер голодний сиди, до вечора.”

Я мала б піти далі, але це вже справа цікавості. Чую далі крики: “А тобі чого, не діти, а якісь свині, ти подивися яка ти брудна, що це таке, я вам що наймичка, не хочу вас бачити і чути, закрийте свої роти і йдіть …”.

Прозвучало і кілька нецензурних слів. Впевнившись, що Олеся просто зганяла свою злість, що нічого страшного не сталося, що вона не б’є і не ображає дітей я пішла далі.

Та в мене в голові не вкладається як можна так говорити до дітей. Старшому 6 років, меншим 5 і півтора. Як мама і жінка я її розумію.

Хоча де там, мені 1 дитина так іноді мізки виносить, що вити хочеться, а тут 3, господарство, город, і ніякого спілкування.

Цілий день я ходила і прокручувала в голові думку про те, що Олеся явно не в собі. Дійсно, ті слова, які вона говорила дітям були дуже і дуже навіть поганими.

Ось тепер я думаю, чи повідомити відповідні органи, чи нехай буде як буде. З одного боку розумію її, адже це був крик душі, з іншого, аби її стан не перейшов в щось більш серйозне.

Раз вона така зла на дітей, все може закінчитися не тільки криком, але і більш серйозними наслідками. Можливо ви стикалися з таким, як в такій ситуації діяти.

Сказати їй, чи може промовчати, але якщо не я, то інші почнуть діяти. А приєднатися в тому, що я підслухала – незручно. Душа рветься, і дітей шкода, я маму молоду, яку вже довели до такого зриву.

You cannot copy content of this page