В моїй сім’ї заборонений будь-які міцні напої. Навіть на свята нічого на стіл не ставимо, крім соків, морсу, компоту. Я погано реагую навіть на цей запах від людей, з якими спілкуюся. Знайомі спочатку дивувалися, а потім звикли. Я не святько, але з дитинства дуже агресивно реагую на тих, хто прикладається до чарки, хоч це й не моя справа.
Річ у тім, що я виріс, як зараз кажуть, в “неблагополучній” сім’ї. Батько, скільки я його пам’ятаю, був залежний від різноманітних речовин, вносив все з дому. В результаті навіть опинився й в’язниці, але для нього це нічого не змінило.
Мати спочатку боролася з батьком, молила його до нормального життя повернутися, але нічого не допомогло. Згодом почала до пляшки прикладатися. Теж почала виносити з дому речі, які ще залишилися, водила незнайомців.
Вона підіймала на мене руку. Винуватила мене в батьковій залежності. Хоча до чого тут я? Не хотів він дитину, але я ж не винен, що народився. Якось надивившись на несвідому матір вирішив ніколи не вживати. Це не життя, а якесь існування між реальністю і власним світом. Не хотів я так жити й не живу.
