Минув уже рік, а мені й досі аукуються наслідки минулорічного сімейного застілля. Мені завжди подобалося, коли вся сім’я збирається за одним столом, розповідає історії, згадує минуле.
Але тогорічна новорічна ніч обернула милі сімейні посиденьки на скандал. А якщо бути точнішим, це зробила моя шановна свекруха.
Минулого року вона захотіла святкувати Новий рік всією родиною. Сказала, мовляв, це свято сімейне, треба всіх зібрати, бенкет горою влаштувати. Мені ця ідея навіть сподобалася, адже ми ще з нашого весілля не збиралися разом. А ми три роки як одружені. Я погодилася за умови, що святкуємо у мене і готую також я.
Правду кажучи, я таку справу люблю. Готування — мій коник, хоч свекруха не визнає цього. Я вже почала планувати, що я приготую, чим дивуватиму гостей. Ми скликали всіх. Моїх батьків, братів та сестер із сім’ями. Грандіозні плани на Новий рік мене дуже тішили.
Я склала детальне меню на Новий рік і була спокійна. До дзвінка свекрухи. Вона зателефонувала за пару днів до вечері і почала запитувати, що я готуватиму. Довелося докладно розповідати.
Вона ж заявила, що теж щось приготує, бо якось обмаль страв у моєму меню. Звичайно, всього 23. Зійшлися на тому, що гарячі страви, салати і м’ясо на мені, а вона, якщо хоче, може приготувати пару закусок. Начебто обох це влаштувало.
Але в день вечері свекруха заявилася до нас із двома величезними сумками. Мене це здивувало, але я спокійно спитала, що там. Замість відповіді вона почала діставати із сумок приготовані страви.
Там і Олів’є, і шуба, і котлети з відбивними. Загалом усе те, що я вже й так приготувала. Навіть запечену качку принесла, хоч знала, що це моя коронна страва.
Злість в мені аж кипіла, але я розсудливо вирішила стриматись. Мама завжди казала, що напередодні Нового року сваритися не можна. Роблю глибокий вдих, питаю:
«Людмило Андріївно, навіщо ви стільки наготували? У мене вже все готове, тільки на стіл залишилося поставити. На всі страви і місця немає».
На що вона мені заявила:
«Так ти моє на стіл постав, а своє — в холодильник. Потім доїдатимете. У тебе там всього потроху, а я наготувала так, що на всіх вистачить».
У мене аж подих перехопило, але я погодилася поставити на стіл половину її їжі, половину своєї. З горем навпіл накрили стіл, дочекалися гостей.
Мені було так радісно від того, що всі прийшли до нас додому, що я навіть перестала думати, де там чиє куховарство. Вирішила, що все одно весело проведу вечір.
Але свекруха здаватися не хотіла. Здається, вона підійшла до кожного гостя та запропонувала йому скуштувати її страви. Вона разів сто повторила, що це вона готувала.
Усі хвалили її куховарство і тільки примовляли, яка вона вміла господиня. Брат чоловіка навіть пожартував, мовляв, невістку навчила б так готувати. І мені стало так прикро. Адже стільки сил та старань у мене пішло, щоб приготувати святкову вечерю, а ніхто навіть не оцінив. Вийшло так, ніби я зібрала всіх на свято, а змусила готувати бідну свекруху.
Звичайно ж, свято іншим я псувати не стала, але ніякого настрою не залишилося. Проводила гостей, запакувала кожному по шматочку своєї качки. Адже за столом її так ніхто й не скуштував, свекруха всім на тарілки розкладала лише свої страви. Свекруха відчалила разом з усіма, прихопивши майже всі залишки своїх страв.
Мені ж залишилося перемивати гори посуду і злитися на свою нахабну свекруху. Добре, що чоловік допоміг та заспокоїв. Сказав, що коли у нас залишилося стільки їжі, можна завтра друзів покликати, ще одне свято влаштувати. А ще сказав, що я найкраща у світі господиня. Гнів відступив, але осад залишився.
І ось, на початку грудня свекруха знову зателефонувала з питанням, як і де ми відзначатимемо Новий рік. Мені більше не хочеться повторювати минулий рік, але й сваритися зі свекрухою сил немає.
Що робити і де взяти хоробрості сказати, що цього року ми з чоловіком відзначатимемо удвох?
