– Доброго дня, доню! – знайомий із дитинства голос змусив Ольгу присісти на стілець від несподіванки.
– Тату? – Тільки і змогла видавити з себе вона.
– Я сумував, доню, ми можемо зустрітись?
– Навіть не знаю, чи тобі це потрібно? – Почала приходити в себе дівчина.
– Звісно…
– Ти забув про мене на стільки років.
– Я не забував, давай побачимось?
– Не думаю, що нам варто зустрічатися.
– Я скину адресу в повідомленні, я тебе чекатиму!
У слухавці залунали гудки. Тремтячими руками Ольга поклала телефон на стіл. Не минуло й хвилини, як він знову ожив, на екрані з’явилося повідомлення з адресою.
– І з чого він вирішив, що я побіжу до нього на зустріч? – Похитала головою дівчина.
– Ольчику, щось трапилося? – відвів очі від монітора Паша, сусід по кабінету.
– Все гаразд. Просто хтось вважає, що може з’явитися через 20 років і зробити вигляд, що нічого не сталося.
– Батько? – одразу здогадався колега.
– Ага … Гаразд, давай не будемо про це! Що там із нашими звітами?
Як не намагалася Ольга викинути з голови несподіваний дзвінок, нічого не виходило. Цілий день вона згадувала той час, коли батько був поруч. Колись вони разом грали у ляльки, читали книги, ходили гуляти. Якось він купив їй цілу гору ірисок.
Потім вони разом реготали, коли перший зуб Олі, що хитається, залишився в цукерці. А потім він пішов. Точніше, не так! Потім маленька Оля почала помічати сльози матері, які вона навіть не намагалася приховувати. Потім вона все частіше почала чути скандали вечорами, а потім він пішов.
– Твій батько знайшов собі нову даму серця, ми йому більше не потрібні! – Похитала головою мати у відповідь на сльози дочки, що сумувала за батьком. Маленька Оля їй не вірила. Її тато ніколи не зміг би так з нею вчинити!
– Тату, ти забереш мене у вихідні? – ковтаючи сльози, питала вона.
– На цих не вийде, доню, роботи багато… – відповів він.
– Я ж говорю! Тобі не треба його просити, навіть розмовляти з ним не треба! – не вгамувалася мати.
Батьки вже кілька років не жили разом, але кожен візит батька до дочки закінчувався скандалом. Попри те, що найчастіше його ініціатором і була Анастасія Костянтинівна, Ольга щоразу вставала на бік матері.
– Ти, тату, краще не приходь сюди, я не хочу, щоб ви з мамою сварилися… – тихо попросила вона батька.
Після цього вечора він зник на кілька місяців.
– Ти більше не повинна з ним спілкуватися, ти ж бачиш, що він тебе покинув? – Знову і знову повторювала мати.
Іноді Олі здавалося, що вона навіть рада, що батько практично не спілкується з донькою.
– Настя, я хочу забрати Олюшку до себе у вихідні! – Через якийсь час тато знову з’явився.
– Я тобі сто разів уже казала, що до своєї мавпи ти мою дочку водити не будеш! – Встала в позу матір.
– Я хочу забрати свою дитину до себе додому! – не поступався Роман.
– Ти мені все життя зламав! Тепер хочеш з дочкою так само вчинити?
Того вечора в їхньому будинку вибухнув грандіозний скандал. Ошаліла від образи мати щосили намагалася подряпати очі своєму кривднику. Той спритно відбивався від кожної атаки. Маленька Оля ридала навзрид у сусідній кімнаті.
Її мама мала рацію. Її батько має іншу жінку. Після скандалу батько зник із їхнього життя. З’явився він лише за півроку. Того вечора він заявив: його колишня дружина має з’їхати з його будинку. На цьому все спілкування Ольги з батьком закінчилося.
Зараз Ольга згадувала про той час із великим сумом. Їхня орендована квартира в не найкращому районі міста залишала бажати кращого. Грошей у матері, яка самостійно ростила дочку, вічно не вистачало.
– Мамочко, у Юльки такі круті джинси! Можна, ми купимо мені такі самі? – просила якось Ольга.
– У мене немає грошей! Носи те, що є! – на цьому розмова була закінчена.
Оля не ображалася. Вона часто чула, як мама скаржилася подрузі на те, що сама ростить дочку. Мало того, що колишній чоловік вигнав їх із дому, то ще й грошей не дає. Борги з аліментів у нього вже пристойні. Ці розмови лякали Олю. Раптом, мама втомиться і, як і батько, кине свою дочку???
Що буде з нею тоді? Чи зможе вона пережити ще одну зраду? Ще вона боялася, що мама знову вийде заміж. На велике щастя для Олі та нещастя для її матері цього не сталося. Згодом жінка стала зовсім нестерпною та повністю перестала цікавитися життям доньки.
Оля ж скористалася першою нагодою і вже у 18 років вискочила заміж. Сумувала за батьківською любов’ю та ласкою, вона нарешті знайшла щось схоже у своєму обранці.
Минуло вже багато років. Тепер у неї є чоловік та двоє дітей. Батька не було поряд під час усіх важливих подій, які відбувалися у житті Ольги. То навіщо він з’явився зараз?
– Ти маєш з ним поговорити! – почав наполягати Дмитро одразу після того, як дружина розповіла йому про несподіваний дзвінок.
– Ні! Колись я була йому не потрібна, тепер він не потрібний мені!
– Ти не знаєш правди, люба!
– Вся правда полягає в тому, що я росла не в найкращих умовах завдяки тому, що йому надумалося проміняти свою сім’ю на іншу жінку!
– Знаєш, я думаю, що в цьому є вина і твоєї матері… А якщо ні, то ти маєш висловити йому все в обличчя і забути все це як страшний сон!
– Не піду, багато честі!
– Потім шкодуватимеш, я певен у цьому!
Довго чинити опір чоловікові Оля не могла. Неохоче, але вона все ж таки погодилася зустрітися з батьком.
– Доброго дня, доню! – він майже миттєво підняв слухавку, наче чекав на її дзвінок.
– Хочеш зустрітись? Я чекатиму тебе в кав’ярні на площі о шостій годині.
– Я обов’язково прийду! Знаєш…. – з натхненням почав він, але Оля, не слухаючи його, поклала слухавку.
Цілий день все валилося з рук Ольги. Цю зустріч вона уявляла ще в дитинстві. Тоді вона фантазувала, як постане перед зрадником дорослою, красивою та успішною дівчиною. Вигадувала, як висловить йому все, що думає і гордо піде, не обертаючись на свого недоотця.
Зараз же хоробрість її кудись зникла. Як і багато років тому, вона знову чекала на зустріч з ним. Щоправда, сьогодні вона не відчувала трепету й радості, як колись у дитинстві. Зараз її наповнювали лише злість та образа.
– Привіт, Олюшко! – Усміхнувся чоловік, що підійшов до столика.
Ну от! Весь її план, вигаданий у дитинстві, з самого початку полетів під укіс. Там, у її фантазіях, перед нею стояв не дуже охайний і доглянутий чоловік. Зараз перед нею з’явився гарний, гладко поголений і добре одягнений батько.
З першого погляду було зрозуміло: він живе досить спокійне та забезпечене життя. У нього навіть сивини майже немає. У Олиної ж матері навпаки, майже не залишилося гарних попелясто-русих локонів, вся голова в сріблі.
– Що тобі треба? Говори, і я піду, у мене мало часу! – одразу відрізала Ольга.
– Я багато років уявляв нашу зустріч, але й подумати не міг, що ти виростеш такою красунею…
– Якби ти хоч зрідка з’являвся, то для тебе це не було б сюрпризом!
– З’являтися, щоб зламати тобі психіку?
– У тебе це й так чудово вийшло!
– Вибач! Я навпаки, хотів тебе захистити від усіх цих концертів твоєї матері.
– Ти навіть згадувати її не маєш права! На відміну від тебе, вона мене не кинула!
– І я тебе не кидав!
-Тоді Чому я росла без тебе? Чому жила у клопівнику та носила речі маминої подруги? Чому у всіх моїх однокласників був тато, а в мене його не було?
– Твоя мати не дозволяла мені спілкуватися з тобою! Після операції вона взагалі злетіла з котушок.
– Якої операції? – обірвала батька на півслові Ольга.
– Як, якої? Вже не пам’ятаю, але їй щось видаляли.
Якби мати потрапила до лікарні, Оля обов’язково про це знала б!
– З чого це ти взяв?
– Вона сама мені про це розповіла… Я давав їй гроші на лікування…
– Яке лікування? Не бреши! Ти навіть на мене їй грошей не давав!
– Як це? Я справно платив аліменти до твого повноліття, потім передавав гроші на весілля. На жаль, я не зміг приїхати… До речі, чому ти повернулася до міста?
– У яке місто? Я нікуди не виїжджала! – Оля вже не розуміла, що каже її батько.
Після цих слів Роман замовк. Кілька хвилин він просто дивився на дочку.
– Ти брехав мені тоді, що в тебе багато роботи, ти брешеш мені зараз… Нічого не змінилося… – похитала головою Ольга.
– Я не брехав тобі тоді! Після того, як я пішов від твоєї матері, я дійсно працював на двох роботах, щоб забезпечити себе та вас. Я не брешу тобі і зараз. Принаймні за аліментами у мене десь були чеки, я можу довести…
– Ти брешеш! – Ольга встала і попрямувала до виходу.
Її батько залишився сидіти за столиком. Виглядав він розгублено. Мабуть, він очікував, що його Олюшка залишилася такою ж наївною, а отже, беззастережно повірить у його казки.
– Ти маєш усе перевірити! Я думаю, що він каже правду! – У Дмитра говорила чоловіча солідарність. Не дивно, адже він із самого початку недолюблював тещу.
– І ти туди ж…
– Просто поцікався у матері. Скажи їй, що ти все знаєш і чекаєш на пояснення. Якщо їй є що приховувати, ти це обов’язково помітиш!
– Гаразд, але щоб довести тобі, що ти віриш не тій людині.
– Мамо, чому ти не казала мені про те, що батько платив тобі аліменти? – Оля відразу набрала номер матері.
– Які аліменти? Чого ти взяла?
– Він показав нам чеки, ми їх бачили! – Вихопив трубку Дмитро.
– Ну то й що? Платив він їх чи ні – ніякої різниці! Він покинув нас з Олею.
– То ти отримувала від нього гроші? – не повірила своїм вухам Ольга.
– Олько, я тобі казала, що не треба з ним спілкуватися? – перейшла у наступ Анастасія Костянтинівна.
Ольга мовчки завершила виклик, дивлячись на усміхненого Дмитра.
– Дзвони батькові і запрошуй його до нас у гості, на вас чекає довга розмова! – Скомандував він.
Оля беззастережно послухала чоловіка. Дивно, але образа на батька почала танути. Якщо те, що він каже – правда, то сердитися вона повинна не на нього.
– Доброго дня, доню! – Батько стояв у дверях строго до призначеного часу.
– Проходь… Знайомся, це мій чоловік Дмитро…
– Мій зять, виходить? – Усміхнувся він, простягає руку.
– А це мої діти, Ганна та Кирило…
– У тебе дуже гарні діти, дочко… – очі батька заблищали від сліз. Він був зовсім не схожий на зрадника.
– Розкажи мені все. Я хочу знати правду! – перервала зворушливе знайомство Ольга.
Правда виявилася для неї гіркою. Почалося все з того, що батько Олі не кохав її матір. Ніколи. І одружуватися з нею він не планував. Їхня родина з’явилася лише тому, що Анастасія Костянтинівна була при надії.
– Знаєш, доню, я був не правий! Я не повинен був доводити до такого… Але якби молодість знала…
Шлюб Романа та Анастасії тримався лише на маленькій Оленьці, але згодом став нестерпним для глави сім’ї.
– Я просто не міг більше так жити! – зізнався батько. – Не міг, бо зустрів жінку, яку щиро покохав усією душею. Знаєш, я був із нею дуже щасливий! Я так хотів сім’ю саме з нею, але я мріяв, щоб ти стала частиною нашої родини.
І стала б, якби не твоя матір, яка була категорично проти будь-якого спілкування. Ти, напевно, не знаєш, але вона влаштувала погром у нашій квартирі, приходила на розбірки… Після цього я на емоціях наказав їй виселитися з мого дому. Терпіти її витівки я більше не міг.
Анастасія Костянтинівна дозволяла колишньому чоловікові спілкуватися зі своєю дочкою лише в неї на очах. На більше Роман розраховувати не міг.
– Знаєш, я пам’ятаю, як ти попросила мене більше не приходити… Я тоді тебе чудово зрозумів…
Потім батько не витерпів і вирішив відстояти свої права спілкування зі своєю дитиною.
– Я і зараз звинувачую себе за те, що брав участь у тій бійні з твоєю матір’ю… Не треба було мені приходити тоді…
На аліменти мати Ольги подала відразу після того, як Роман пішов із сім’ї. З того часу він справно їх платив, практично завжди в подвійному розмірі.
– На що вона їх витрачала, я не знаю.
– Я знаю! Тепер Ольга розуміла, що ті самі подаровані тіткою Світлою гарні шмотки та туфлі насправді були куплені матір’ю на аліменти. Занадто часто тітка Світлана робила своїй подрузі такі дорогі подарунки.
– Де ти був раніше, тату?
– Я, Олюшка, взагалі з’являтися не хотів! Не хотів тебе турбувати знову. Ти без мене виросла, без мене й прожила б… Просто не стерпів! Я хочу з тобою спілкуватися, дочко! Тепер твоя мати не зможе нам ставити умови.
З очей Ольги ринули сльози. Сама не знаючи, чому вона знову вірила батькові. Вона жила забутою стільки років, але змиритися так і не змогла. Зараз, як і 20 років тому, їй дуже хотілося батьківського кохання та ласки. Нехай і з запізненням, але краще запізно, ніж ніколи!
