Родинні історії

Як розділити квартиру між двома доньками, щоб ніхто не ображався

Мені 74 роки, і я розумію, що в моєму віці життя непередбачуване. Саме час скласти заповіт, щоб у разі чого моїм дітям не довелося розгрібати проблеми із розподілом майна.

А проблеми можуть бути, бо квартира в мене одна. А дочки дві. І я розумію, що, мабуть, треба поділити житло порівну, щиро. Але як це зробити, якщо обставини у дочок різні?

З Анютою ми живемо разом. У 20 років вона вискочила заміж та народила дитину. Але чоловік покинув її, коли моїй онуці було лише 6 місяців. Ані не залишалося більше нічого, окрім як повернутися до батьківського дому.

Ми з чоловіком прийняли її і зробили все, щоб і дочка, і онука були щасливі. Малятко росло на наших очах. Перший зубик, перший самостійний крок, перше слово ми були свідками дорослішання внучки.

Зараз я розумію, що моя Аня натерпілася на повну. Я дуже опікувалася нею, хоча вона вже давно немаленька. Я постійно питала, куди вона йде, коли прийде, чи снідала вона і далі за списком. Але все це лише злило мою дочку, через що ми дуже часто сварилися.

Аня навіть гостей покликати не могла, бо ми з татом постійно були вдома. Але куди нам подітися?

А потім мій чоловік захворів і турбот додалося ще більше. Аня допомагала по дому, доглядала тата, віддавала всю себе турботі про нього. І я дуже це ціную!

Тому спочатку я думала, що буде справедливо, якщо перепишу всю квартиру на старшу доньку Аню. Але потім я почала роздумувати про свою молодшу Танюшку.

Вона вдало вийшла заміж і випурхнула з батьківського гніздечка, коли їй було 22 роки. Але проблеми не оминули її стороною. Багато років вона із чоловіком виплачувала кредит за квартиру. Паралельно з цим Таня народила двійню та присвячувала весь свій час дітям. Ми живемо у різних містах, тому я не могла допомогти їй із малюками.

Знаю, що їй було тяжко, причому настільки, що дітей доводилося залишати із сусідкою, поки Таня з чоловіком були на роботі. Вони працювали як прокляті, щоб грошей вистачало і на звичайне життя, і на виплати за квартиру.

При цьому Таня не забувала про нас. Коли чоловік захворів, вона відразу приїхала і влаштувала йому повний медогляд, домовлялася з лікарями, купувала ліки. А коли чоловіка не стало, Таня взяла на себе всі турботи щодо організації похорону.

Я знаю, що при цьому всі мали й свої проблеми. Вона багато чим пожертвувала, щоб допомогти і мені, і Ані.

Мені боляче, бо я не змогла дати своїм онукам те, що дала онуці. Донька Ані весь час перебувала під наглядом, вона звикла, що ми вирішуємо її проблеми. Мені здається, що моя гіперопіка перейшла зі старшої доньки на онучку, і тепер вона й кроку без нас ступити не може.

У той же час дітей Тані я бачу лише кілька разів на рік. Я знаю, що їм не вистачає бабусиного тепла та турботи, але вже нічого не можу з цим зробити.

З одного боку, хочеться залишити квартиру Ані. Вона стільки років тут живе, та іншого житла вона не має. Дочка боїться вступати у нові стосунки, і я не знаю, що з нею буде, якщо вона залишиться на вулиці. З іншого боку, мені дуже жаль Таню, яка стільки років віддала роботі та вихованню дітей і все робила сама.

Я боюся, що якщо я запишу квартиру на обох дочок, то вони не зможуть поділити її без конфліктів. У результаті, хтось залишиться ні з чим. Що мені робити і як зробити, щоб це було справедливо?

Вам також має сподобатись...