Чоловік хоч і без білого плаща але з сумним виразом обличчя і абсолютно страждаючою човгаючою ходою зайшов у кімнату і прошепотів:
– Іди ти з собакою, у мене очі болять. І градусник дай.
Пішла, залишивши бідоласі термометр. Дві години тинялися по кучугурах, прийшли з псом задоволені. Іду до чоловіка:
– Як ти? А він лежить у ліжку, заломивши сумно руки і мовить: – 37,1. Що будемо робити?
– Що болить? Нежить? Кашель? – Нічого, тільки очі і шалено скаче температура – Ти ж сказав 37.1
– А до цього була 37.2, а потім взагалі 36.9
Помила собаку, погодувала, заварила чайку з лимоном, мед витягла. Принесла, сміливо поцілувала у лоба і поїхала на зустріч.
Зустрічалася з бізес-вумен, така знаєте тітка, у якої все вивірено в житті до міліграма: ввічлива, усміхнена, але жорстка, як моя дошкадля нарізки м’яса.
Ми обговорюємо всі справи, і я кажу: – Це чоловік мій зробити може, тільки він зараз хворіє, давайте за пару днів, і абсолютно прохаючим тоном додаю – У нього 37.1
Вона, раптово перетворившись з дошки на плюшевого зайчика:
– Ой, ви Бога ради не турбуйте його, нехай лежить. А то мало що. Я своєму у 37,5 швидку викликала.
У звичайну посоромилася дзвонити, платну замовляла – І що? – Все добре, послухали, горло перевірили, тиск, 2 тисячі отримали, просили завжди до них звертатися.
