Я уже насилу згадував часи, коли всі цілі здавалися досяжними, а молодість вічною, але я прекрасно пам’ятав дівчину, якою він не переставав захоплюватися всю старшу школу.
Я кілька разів намагався запропонувати їй зустрічатися, але страх і нерішучість ставили палиці в колеса. Лише ближче до випускного я все ж таки наважився на освідчення в коханні і, на свій подив, почув, що теж їй подобаюся.
Але тоді я ще не знав про таку свою рису характеру, як мінливість. І вже через півроку стосунків вирішив, що вона нудна. Приховувати почуття вже не було потреби, і вся любовна гра втратила сенс.
Розлучившись із нею, я почав міняти одну дівчину на іншу і так доти, доки не освідчився доньці начальника по роботі. Спершу шлюб здавався вдалим. Я намагався бути хорошим чоловіком, але якась незрозуміла туга раз у раз відводила мене від дому.
Моя дружина намагалася підтримувати вогник у їхніх стосунках, але з часом зрозуміла, що я просто не створений для шлюбу. Добре хоч в нас з’явився чудовий син. Після 15 років виснажливого шлюбу, сварок і скандалів ми розійшлися.
Процес пройшов мирно і без зайвого клопоту. Однак я сприйняв розлучення неоднозначно. З одного боку, був на свободі, а з іншого, почав відчувати самотність. Справа була навіть не в жінках, а у відсутності друга.
Єдиною людиною, з якою йому було по-справжньому комфортно, була моя колишня зі школи. І зараз я бачив її за сусіднім столиком. Не гаючи даремно часу, я підійшов до неї і сів поряд без запрошення.
Почав розповідати про своє життя. Чомусь я був упевнений, що вона опинилася тут не просто так. Що сама доля послала її назустріч мені, щоб вона стала мені супутником життя.
В цей момент до столика підійшов молодий привабливий хлопець. Ми потиснули один одному руки, і я поступився місцем хлопцеві за столом. Я перепросив і зізнався, що не подумав, що вона не одна.
Та у від повідь лише сказала, що більше ніколи не буде одна, а цей хлопець мій син. Мені нічого було сказати. З погляду колишньої було зрозуміло, що мені відверто не раді. Тому я поспішив піти.