Моє покоління виховувалося в “перехідний” період. Його девіз: якщо дуже хочеться – то можна. Одні дівчата на той час дотримувалися правил цнотливості, а інші виходили заміж уже в “цікавому” положенні. Батьки обговорювали на цю тему, і я одного разу стала свідком подібної розмови.
Мені тоді було 15 років, але я досі пам’ятаю, що мама заявила, що впевнена, що я в подолі не принесу. Так співпало чи мамині слова виявилися пророчими, але до весілля я мамою не стала, хоча мала досвід. На мою думку, складно залишатися цнотливою, коли тобі за двадцять.
До одруження ми з майбутнім чоловіком прожили півроку в цивільному шлюбі. У нас був час придивитися одне до одного і зрозуміти, чи готові офіційно зареєструвати стосунки. Ми по черзі обмінялися пропозиціями. Спочатку я озвучила ідею жити разом і вручила йому ключі від квартири.
Наступний крок зробив мій коханий: подарував мені обручку, а через кілька місяців запропонував розписатися. Я погодилася, і ми стали подружжям офіційно. Ще років десять тому я б не погодилася жити разом, поки не одружимося, але з віком погляди на життя змінюються.
З часом починаєш розуміти, що ідеальних людей не існує і краще пізнати людину до весілля, ніж потім розлучатися. Можливо, потрібно не тільки ближче пізнати того, з ким збираєшся провести життя, але також потрібно оцінити свою реакцію на присутність цього чоловіка поруч.
Закохані дівчата часто підносять на п’єдестал власних кавалерів. Хлопцям з романтичною натурою теж властиво обожнювати своїх обраниць. Після весілля пелена з очей спадає, і молоді люди починають помічати, що подружжя – живі істоти, які ходять до туалету, сякаються, гикають і чхають.
А ще в них може бути нетравлення і підвищене газоутворення. Зазвичай це сприймається природно, але бувають випадки, коли один із партнерів не в силах впоратися з нападами відрази. Тоді молодята змушені або звернутися до психолога, або розійтися.
Коли ми були підлітками, подруга розповіла мені історію своєї родички. Її тітка – дуже гарна жінка з вишуканими манерами. В юності в неї було дуже багато шанувальників, але вона нікому не відповіла взаємністю і все життя провела на самоті. Причина всьому – підвищена гидливість.
У молодості вона неодноразово намагалася приймати залицяння від закоханих у неї чоловіків, але все закінчувалося на першому ж побаченні. Жінка навіть кота заводити не стала, бо не могла змиритися з манерою тварини вилизувати язиком різні частини тіла.
Моя подружка боялася повторити долю своєї тітки, бо теж надто гидлива: одне необережне слово під час їжі – і в шлунку виникає блювотний спазм. Тому вона забороняє гостям розповідати за столом вульгарні анекдоти та бридкі історії, але все обійшлося.
Кохання перемогло! Спочатку приятелька жила з хлопцем у цивільному шлюбі, потім вийшла заміж і народила сина. У їхньому будинку навіть є дві кішки, щоправда, прибирає за ними чоловік.
