Чоловік пішов, коли мені було лише 25. Я залишилася без грошей та з маленькою дитиною на руках. Душевні рани я поїхала заліковувати до батьків, але вилікувала мене зовсім інша людина.
Я влаштувалася працювати в кафе, бо треба було годувати моє янголятко. Хлопець на роботі почав проводжав мене додому. Він мені не подобався, я відчувала, що це не моя людина, але його увага нагадала, що я молода та красива та можу подобатися чоловікам.
З ним нічого не вийшло, але ми лишилися друзями. З того часу минуло багато років, він одружився та має дітей. Але тоді я згадала свою давню мрію – стати помічницею нотаріуса. В мене все вийшло і я відкрила. У 35 обзавелася заміською ділянкою, а вже сьогодні мешкаю у власному будинку.
Я досягла того, чого хотіла. Дивлюся на інших і не розумію, що їх тримає. Чому люди не йдуть вперед? Чому вони не досягають своїх цілей?
