Я сплю з своїм чоловіком окремо, і не тому, що ми в сварці, а навпаки, тому, що хочу миру і злагоди в сім’ї. От з давніх часів мені бабця казала, що чоловік з дружиною мають спати на одній подушці, що спати лягати треба разом, в одному ліжку.
А я не можу, сама не гідна до такого, і чоловіка відучила. Ми прожили в щасливому шлюбі 30 років, вже внуків маємо, хоча самі ще не старі, ви ж розумієте.
Та маємо кожен свій куточок, іноді спимо разом, рідко. Я поясню свою точку узору, а ви спробуйте мене зрозуміти. Сплю я дуже неспокійно, хропіння, кожен скрип і звук мене дратує. Відтоді як почала спати окремо від чоловіка, стала висипатися.
По-перше будильник не горлає на всю хату, по-друге не треба нікого в бік штовхати, щоб не видавав характерні для сну звуки. А по-третє, зранку я прокидаюся в чудовому настрої. Мені хочеться бачити свого чоловіка, хочеться чекати його з роботи, разом снідати і вечеряти.
Я відвикла від холодних ніг під ковдрою і постійного перетягування пледу на себе. Діти нас не розуміють, подруги мої пальцем біля скроні крутять. Вони своїх вмовляють разом побути, а я від того щастя сама відмовилася.
А в своє виправдання я скажу, що раніше, і древньому Римі, спальня використовувалася не для сну, а для виконання подружнього боргу, а вже пізніше, коли настало перенаселення і люди жиди в невеликих домівках і з’явилося таке поняття як спільне ложе.
Я людина вже доросла, про моїх ровесників кажуть, що ми старого загартування, але все ще не розумію цих стереотипів, чому хтось вирішив, що подружжя не може спати окремо? Чому, знаючи що він мій чоловік я маю терпіти його звуки сопіння вночі, якщо є можливість висипатися.
Кожного ранку чоловік приносить мені каву, ми часто засинаємо в вітальні під телевізор, чи перегляд відео. Ми живемо повноцінним життям. Якийсь час навіть чутки про нас пускали про те, що ми будемо розбігатися. А я вам так скажу, не дочекаєтеся.
Дуже багато наших знайомих не розуміють цього, а ми живемо як всі люди, досить чудово, і радіємо кожній миті проведеній один з одним. Скільки нервів мені зіпсували з цими забобонами і прикметами про те, що спати окремо не можна.
От і чоловік перших 2 місяці насторожився, начитався маячні, про те, що такі дії – перший дзвіночок до розставання. А мені от цікаво, чи є хто ще такий, хто спить окремо, і щасливий? Хто розділяє мою думку.
