З однокласниками Таня не спілкувалася з того самого дня, як поїхала вчитися до іншого міста. За що Таню не любили однокласники у старших класах згадати вже ніхто не міг. Тоненька, тиха трієчниця з густим волоссям солом’яного кольору нікому нічого поганого не робила. Порожнє місце.
Вона сиділа на першій парті в ряді біля дверей, завжди запізнювалася і прослизала до кабінету майже непоміченою, вчителі звикли і вже не звертали на це уваги. Відразу після дзвінка на перерву вона також непомітно – першою із класу – зникала у шкільних коридорах.
З ким спілкувалася? З ким ходила до буфету? Однокласники не знали, та й справи нікому не було. Класу до шостого більшість хлопців її звично ігнорували, а кілька дражнили. Почалося все це у першому класі. Таня в дитинстві багато хворіла, до садочка не ходила і не могла пристосуватися до школи.
Не вміла спілкуватися, погано розуміла під час уроків. Вчителька вважала дівчинку проблемною, не раз і не два в серцях щось таке ляпнула при всіх і слідом за нею діти зрозуміли, хто тут тупий. Вона, звісно, плакала, коли її обзивали однолітки, не вміла давати відсіч.
На запитання «чому вони мене ненавидять?», мама відповідала, що це через те, що вона не така, як ніші. У середній школі Таня почала вчитися краще, деякі предмети навіть полюбила. Особливо біологію та хімію. У цьому віці вона теж відрізнялася від більшості.
Вона була худорлява та не мала хоч якихось натяків на жіночу фігуру. Плоска, як дошка, з усіх боків. Невтямки ж підліткам, що років через десять багато хто з них заздритиме її конституції та здібності їсти все і не товстіти. Таня до такого ставлення звикла і від класу максимально дистанціювалася.
Ще в початковій школі з відповідей мами вона зробила висновок: вона якась не така, тобто сама винна в тому, що хлопці її не люблять. Якийсь час страждала і ображалася, звісно, а потім це якось забулося. «Хворіла» біологією – вчителька попалася класна.
Дівчинка пішла до гуртка юних натуралістів, там знайшла друзів. У школі просто відбувала обов’язок. Якщо хтось із хлопчаків натикався на неї та говорив «привіт, дошка», не реагувала. У сьомому класі почалася хімія. Таня з перших уроків закохалася у формули, досліди та реактиви.
І трохи – у дивного вчителя, який був старий і нагадував середньовічного алхіміка. Через рік вона точно знала, що зв’яже долю із чарівним світом таємних впливів та перетворень. Захоплена предметом, за допомогою алхіміка, Таня перемогла в обласній олімпіаді.
Однокласники не оцінили. Точніше, однокласниці. Найпопулярніша дівчинка, Алла, розпочала активне цькування. До неї приєдналася група вірних шанувальниць. Смішки, знущання, принизливі жарти пішли новим колом. Таня звично відмовчувалася і вдавала, що нічого не відбувається.
Вона знала, що піде зі школи до коледжу і більше ніколи не побачить своїх «прекрасних» однокласників. Ігнор зробив свою справу: переслідувачі занудьгували, вгамувалися. І коли через роки півтора хтось зіпсував гарну та дорогу сукню, яку Алла залишила в роздягальні, Таню ніхто не запідозрив.
Як дізналася про пакет із дорогим вбранням, Таня не пам’ятає. Почула на перерві, швидше за все. Того дня «зірка» класу мала звітний концерт, це обговорювали чи не всі. План помсти народився миттєво. У кабінеті хімії Таню вітали як свою… Від скандалу тремтіли шкільні стіни.
Підозри впали на найхуліганішого хлопця класу – Сашка. У бік справжньої винуватиці ніхто навіть не подивився. В очах громадськості тиха, Танечка на подібне була не здатна. Сашко ж витріщав очі і відмовлявся, але хто його слухав? Хоч і не було доказів, його відчхвостили по перше число.
Навіть його матір викликали і поставили нарешті на облік до дитячої кімнати поліції – батьки Алли вимагали сатисфакції. Таня не зізналася. Навіть не думала. Нехай Сашко і не зробив їй нічого поганого, не має значення. Задоволення від страждань Алли було надто солодким, щоб усвідомити, що стосовно Сашка її вчинок чиста, прямо дистильована, підлість.
Совість її з цього приводу зовсім не мучила. Але через роки раптово прокинулася і стала шкрябати душу як уперта чорна кішка. Чомусь цей Сашко став їй снитися. Може тому, що вона сама пережила схожу несправедливість.
На роботі її покарали за те, чого вона не робила і не було жодної можливості виправдатися. А може, причиною стала звістка про смерть одного з однокласників, найкрасивішого хлопчика, життя якого склалося на подив нещасливе і закінчилося рано – пішов у 48 років.
Про похорон розповіла Тані мама: Славко жив усе ж там, у квартирі своїх батьків. Сни про школу Тетяну дивували. Вона взагалі нечасто пам’ятала свої сни, а ці були яскравими, кольоровими, активними – вранці їй здавалося, що сходила до кіно.
З однокласниками Таня не спілкувалася з того дня, як поїхала вчитися в інше місто. Але хіба це проблема у вік соцмереж? Першим вона знайшла Сашка. А той був у групі однокласників і багато з них активно писали про себе. Алли там не було, але її контакти Тані підказали.
«Зірка» жила в Австрії, підтримувала зв’язок із двома подругами дитинства. Зібравшись із духом, Тетяна написала до групи: «Усім привіт! Зіпсоване плаття Алли, хто пам’ятає, – так от, це зробила я. З образи, заздрості, злості та підлості. Сашко не винен. Пробач мене, Сашко. Пробач мене, Алло».
Того ж дня вона надіслала Аллі та Саші особисті повідомлення. Відповіді прилетіли швидко. «Ну ти даєш! Ось це поворот! Хто б міг подумати!» – майже одночасно відписалися вони їй в особисті. У групі однокласники також дивувалися, але не засуджували.
Навпаки, писали: мовляв, зрозуміти можна, ми ж поводилися як останні… заслужили, чого там. Але найдивовижніше послання Тетяна отримала за тиждень. Воно було від Марини, яка була майже такою самою непомітною фігурою в класі і начебто не мала до історії з сукнею жодного відношення:
«Таня, дякую тобі. Річ у тім, що всі ці роки я знала правду: бачила тебе в роздягальні. Спершу не зрозуміла, що ти там робила. А потім, коли почалися розбірки, одразу склала два та два. Чому не видала? Тому що побачила нас усіх збоку і раптово задумалася про те, що ти відчувала.
Кілька днів не могла ні про що думати: згадувала все з першого класу і ставила себе на твоє місце. Мій світ тоді кардинально змінився. Тому промовчала, хоч і знала, що Сашко ні до чого, і мовчати – підло. Але я не могла вчинити інакше, і, чесно кажучи, іноді відчувала провину.
Хочу, щоб ти знала: цей випадок дуже вплинув на моє життя. Можливо, саме завдяки тобі я вступила вчитися на психолога і зараз допомагаю людям справлятися із важкими почуттями».
А ще за тиждень Сашко написав у групі «давайте частіше зустрічатися» і запропонував провести спільний пікнік, не чекаючи на лютневий вечір зустрічі…..
