За тиждень до Нового року Ярина отримала сильний стрес і розчарування. Вона чекала подарунка від чоловіка, сподівалася і думала,
що він піднесе їй путівку на двох до Туреччини.
Вони це обговорювали ще на початку року, бо того разу вони не змогли полетіти, захворіла його мати, і довелося Ярині доглядати за нею майже місяць. Після роботи їхала в лікарню, а потім ще й після виписки до неї додому. Треба сказати, що свекруха Ярини примхлива і норовлива, але невістка все витерпіла.
– Яриночко, обіцяю, наступний Новий рік будемо зустрічати в Туреччині. Дякую тобі за терпіння, за догляд за моєю маман. Вона ще та “примха”, я це знаю і дивуюся твоєму терпінню, – говорив Антон.
За двадцять два роки сімейного життя з Антоном, вона почувалася щасливою і коханою. Взаєморозуміння і довіра завжди були присутні в їхній родині. Але ось цього останнього року все було якось не так. Вона пов’язувала це з хворобою свекрухи.
– Антон переживає за матір, ну нічого скоро все стане на свої місця.
Донька півроку тому вискочила заміж за однокурсника і поїхала з ним під Київ. Часто зідзвонюються, вона задоволена і щаслива.
До Нового року залишилося всього нічого, і Антон повідомив дружині:
– Кохана, у мене завтра новорічний корпоратив, ну ти ж знаєш, ми завжди без своїх половинок. Це для тебе не новина, а у вас коли в офісі?
– У нас через два дні, – спокійно відповіла вона, знаючи, що чоловік завжди на корпоративи ходить один. Так у них заведено в компанії. Такі правила встановив генеральний директор.
З корпоративу Антон повернувся наступного дня надвечір. Коли дружина додзвонилася до нього, він відповів, що перебрав і ночував у кабінеті. Увечері буде вдома.Ярина, як завжди, повірила чоловікові і заспокоїлася. А ввечері він прийшов, переодягнувся, закинув сорочку до пральної машини, і як ні в чому не бувало, обійняв дружину.
– Ну давай вечеряти, їсти хочу, як вовк. Я знаю в тебе завжди все смачненько!
Після вечері Антона розморило, він пішов у спальню і тут же заснув.
Ярина у ванній випадково побачила його сорочку в незакритій пральній машині, він недбало її закинув. Вона раптом побачила на сорочці дві яскраві плями, і діставши її з машинки, переконалася, що це не що інше, як червона помада.
На ранок відбулася розмова на підвищених тонах, коли вона запитала про помаду на його сорочці:
– Ти що не розумієш, ну буває, випадковість якась. Хтось із колег, мабуть, мазнув по плечу. Ми танцювали і веселилися. А ти наче не знаєш, як проходять корпоративи?
Ярина образилася, замість того, щоб її заспокоїти, він ще наїжджає на неї. Роз’їхалися по своїх підприємствах. А ввечері вона випадково зіткнулася з Лерою, її колишньою сусідкою, яка працює разом з Антоном.
– Ой, привіт,Ярино, скільки років. Як живеш-поживаєш? Не виставила ще свого чоловіка? Ми в офісі всі гадаємо, виставиш чи не виставиш його.
– А я повинна його виставити? Щось не розумію я тебе, Леро, – здивувалася вона.
– Ой, Ярино, не вдавай, що не розумієш і нічого не знаєш! А взагалі-то життя показує, що дружина все дізнається в останню чергу.
Може й у тебе так. Твій Антон ще той залицяльник. Він із секретаркою нашого генерального вже давно крутить, та й до цього ніколи не втрачав можливості, – говорила Лера.
Ярина дивилася на неї круглими очима, і Лера зрозуміла, що вона справді не в курсі пригод її чоловіка.
– Ой, вибач, будь ласка, ти й справді нічого не знаєш? Давай присядемо на лавку, я тобі все розповім. Хтось повинен тобі відкрити очі. Все одно це розкриється, скільки мотузочці не витися.
Лера розповіла багато чого про Антона, дружина вперше побачила його зовсім в іншому світлі. І не знала вірити чи ні. Але Лера говорила відверто і переконливо, цього в неї не відняти, Ярина добре знала її.
Увечері був грандіозний скандал, Антону вже не було сенсу все приховувати, і видав дружині:
– Так, у мене з Даною давно стосунки, ми кохаємо одне одного, і вона чекає від мене дитину. Ну і що ж що різниця у вісімнадцять років, це не біда, зате я з нею почуваюся теж двадцятилітнім хлопцем.
Ярина викинула його речі, він забрав валізу і поїхав до своєї Дани, повідомивши, що на розлучення подасть після Нового року, а вона вільна, і нехай робить, що їй заманеться.
Як вона пережила зраду, знає тільки вона, за вдачею рішуча і горда, проплакавши, все з себе зі сльозами вилила і за добу вже ніхто не міг сказати, що вона в глибокому трансі.
Ні, вона вирішила жити далі без Антона і жити добре.
Через два дні зателефонувала Лера і дізнавшись, що Ярина виставила чоловіка, запросила її до себе на Новий рік.
– Ярино, приїжджай до нас на дачу за місто. У нас буде компанія, будемо зустрічати Новий рік. Буде весело, будуть шашлики, зірки, природа . Тобі потрібно розвіятися.Новий рік потрібно зустрічати весело, а не в сльозах. Ти ж знаєш – як зустрінеш Новий рік… записуй адресу, а я ще тобі зателефоную завтра.
– Ну не знаю, Леро, якось незручно в незнайому компанію, та ще й із таким настроєм, адже я тепер “покинута”, чоловік кинув пішов до молодої. Найбанальніша історія в житті.
– Припини побиватися, Антон не гідний тебе. Ще кине його ця молода, ось тоді й відчує все на своїй шкурі. А ми будемо веселитися. Приїжджай годині о восьмій вечора.
Звісно, не хотілося Ярині зустрічати Новий рік у незнайомій компанії, вона знає лише Леру та її чоловіка. Але й удома сидіти і знемагати від самотності та образи теж не хочеться.
– Гаразд, можливо, це хороший варіант. Адресу записала, – відповіла вона.
На свій корпоратив не пішла, не той настрій. А Лері твердо пообіцяла, що через два дні приїде до неї в гості.
Тридцять першого грудня Ярина купила мандарини, цукерки, ігристе, навіть мішуру і гірлянду прихопила і вирушила до Лери в гості.
Викликала таксі, вказала адресу і поїхала в дачне селище. Приїхали в селище, темно, ліхтарі подекуди, номерів будинків не видно.
– Ну і як ми знайдемо цей будинок, кругом багато снігу, ліс,ще й телефон розрядився. Аааа, у них будинок із зеленим дахом, – згадала Ярина.
Поїхали далі, але будинок не знайшовся.
– Може спитаємо в кого-небудь? – звернулася вона до таксиста.
Таксист побачив чоловіка, який поспішав, і запитав через відчинене вікно:
– Не підкажете, де знаходиться будинок номер п’ятдесят вісім із зеленим дахом?
Покрутивши головою, чоловік відповів:
– Вам потрібно їхати далі лісовою дорогою, там він має бути, він стоїть трохи осторонь.
Через деякий час таксист зупинився біля будинку із зеленим дахом. Навколо будинку ліхтарі, світло, майже як удень. Ярина розплатилася і вийшла. Відчинивши незамкнену хвіртку, вона увійшла у двір. На подвір’ї багато народу – хтось готував мангал, хтось весело розмовляв, біля будинку вбирали ялинку. Ярина шукала Леру, але не бачила її, а до неї швидко підійшла літня жінка і сказала весело:
– З прийдешнім вас. А ви одна?
– Так. Мене Лера запросила. Мене звати Ярина.
– Лера?! – здивовано запитала жінка і потягнула її за рукав. – Проходьте, проходьте. А там і Лера під’їде. Мене звати Ірина Петрівна.
Ярина нікого не знала, але до неї одразу ж підійшли деякі гості, познайомилися, музика грала, всі були веселі й задоволені та вітали одне одного з прийдешнім. Ірина Петрівна взяла в неї з рук пакет, запросила до хати:
– Розташовуйтеся, а якщо потрібно переодягнутися, ось сюди, будь ласка. Будемо спочатку в будинку, а потім у двір вийдемо, потрібно ж буде феєрверки запускати.
– Мамулю, а хто ця прекрасна незнайомка, – почула вона приємний чоловічий голос.
– Це Ярина, хтось із наших запросив її.
– Добрий вечір і з прийдешнім, Ярино. А я – Захар, будемо знайомі. А ви одна? – цікавився він, а вона відзначила його серйозний і напрочуд теплий погляд сірих очей, обрамлених пухнастими віями.
“- Ого, які пухнасті вії, напевно, багато жінок заздрять йому”, – промайнуло в її голові, а вголос вимовила:
– Так, одна, мене Лера запросила, а де вона?
– Не знаю, під’їде, напевно, – весело відповів Захар. – Ходімо, познайомлю вас із гостями.
Знайомство їхнє було легким і швидким, Захар жартував, розповідав якісь веселі історії зі своєї лікарської практики. Виявилося, що він лікар-стоматолог, він старший за Ярину на три роки, йому сорок сім років, і за короткий час Ярині здалося, що вони із Захаром знайомі вже сто років.
Усі разом готувалися до свята, і ось вирішили сідати за стіл і проводити старий рік. Весело розсілися, Захар посадив Ярину поруч із собою.
– Я на правах тутешнього старожила доглядатиму за вами. Ви не проти Ярино?
– Ні, зовсім не проти.
Усе було дуже душевно й тепло по-домашньому, але водночас трохи урочисто. І їй уже здавалося, що вона всіх давно знає. Відчувалася в усьому чарівна й казкова атмосфера, з приглушеним світлом і миготінням новорічних гірлянд.
Ярина давно не почувалася так добре, вільно і весело. Єдине її турбувало, що вона ніяк не могла побачити Леру. Вона запитала Захара:
– А де Лера, чомусь я її не бачу?
– Не знаю, повинна скоро під’їхати. Мамулю, а де наша Лера?
– Вона дзвонила, їде з донькою, скоро будуть, – весело відгукнулася Ірина Петрівна.
Ярина подумала, що Ірина Петрівна щось переплутала, у Лери немає доньки, а дорослий син. Але в цей час усі підняли келики за проводи минулого року. Захар залицявся до Ярини і попросив дозволу говорити їй на “ти”:
– Ми за столом серед друзів, тож давай на “ти”.
– Давай, – весело погодилася вона.
з прийдешнім…
Потім їли гарячий шашлик, гості без кінця вітали один одного. До Нового року залишалося зовсім небагато, коли до хати увійшла молода жінка з дівчинкою років дванадцяти.
– Усім привіт і з прийдешнім, – усміхалася вона.
– Привіт, Леро. Сідай скоріше з донькою, зараз Президент буде вітати, – сказала Ірина Петрівна.
– А ось і Лера, моя молодша сестра, – сказав Захар.
Ярина злякано дивилася то на Захара, то на Леру і нічого не розуміла. З Лерою весело віталися всі гості.
– Тихо-тихо, а ось і наш Президент із привітанням, – промовив хтось.
Усі вислухали привітання, потім був бій курантів, ігристе і знову привітання один одного. Захар весело дивився на Ярину, а вона вже здогадалася про дещо.
– Ярино, з Новим роком! Ти чому така невпевнена і розгублена? Новий рік настав, а це означає, що можуть трапитися нові дива, нове життя і все-все нове.
– Захаре, ти мене вибач, але я не знаю цю Леру. Мене запросила моя сусідка Лера і дала адресу, а сюди привіз мене таксист. Ми дорогу питали в якогось чоловіка, і він вказав на цей будинок. Отже, я переплутала адресу і схоже не туди потрапила.
– Як це не туди? Якраз туди, тепер я тебе нікуди не відпущу. А я що казав, дива трапляються в новорічну ніч. Ти відразу влилася в нашу дружну компанію, і ніхто не відчув, що ти потрапила випадково.
Ті, хто сиділи поруч, почули розмову і підтримали Захара, а Ірина Петрівна так і заявила:
– Ярино, значить тебе прислав до нас дід Мороз і ти будеш Снігуронькою. Пішли зі мною.
– Але мені незручно, я зараз піду. Негарно вийшло, прийшла в чужий дім не запрошеною гостею.
– Ніяких але! Нікуди не відпускаємо тебе, тепер ти наша Снігуронька.
Усі закричали:
– Снігуронько, Снігуронько, дід Мороз.
Захар узяв за руку Ярину і завів її в іншу кімнату, де вже була Ірина Петрівна.
– Давай скоріше Ярино, одягайся.
Увійшов дід Мороз із посохом і мішком, Ярина ледве впізнала за пухнастими віями Захара, і вони вийшли до гостей.
Так весело Ярина ще жодного разу не зустрічала Новий рік. Тут було все – і Новий рік, і зірки, і ялинка, і смачний шашлик, і дід Мороз, а Снігуронькою була вона сама. А головне, чудова чарівна атмосфера, приємне спілкування і гостинні господарі – Захар і його мати Ірина Петрівна.
Першого січня ближче до вечора Захар повіз Ярину додому, прощаючись з Іриною Петрівною, вона сказала:
– Я вам дуже вдячна за гостинність. Як добре, що я потрапила саме до вас. Я завжди мріяла про незвичайне свято, і це зі мною сталося, я його отримала, спасибі вам. Це було незабутньо!
– Я рада, Ярино і до зустрічі. Сподіваюся, ми не загубимося цього року, – і щось шепнула на вушко синові.
Вони не загубилися і більше того, після семи місяців зустрічей, Ярина переїхала у великий будинок Захара і стала повноправною господинею. А Ірина Петрівна поїхала до себе в сусіднє місто, де живе вже давно. А сина відвідує часто, бо він уже три роки живе холостяком, після розлучення з дружиною, яка поїхала з іншим кудись на морське узбережжя.
Мати періодично балує сина смаколиками і пирогами. Ну а тепер це турбота Ярини, тепер вона балує Захара своєю чудовою випічкою.
Таке може трапитися тільки в новорічну ніч, і ніхто від цього не застрахований, щастя Ярина знайшла сама. А скоріше за все це хтось згори направив її саме в цей будинок. Тож потрібно вірити, в новорічну ніч дива трапляються!
