З моєю подругою ми дружили з дитячого садка. Коли пішли до школи, то наші батьки попросили, щоб нас не розділяли, і ми могли вчитися в одному класі. Ми навіть сиділи за однією партою.
У класі всі захоплювалися такою нашою дружбою. Батьки звикли, що ми з разом вчимо уроки або в мене, або в неї вдома. І якщо мені купували іграшки, то купували і моїй подрузі. Її батьки чинили так само.
Здавалося, що так ми будемо дружити все життя. Однокласники жартували, що нашій дружбі прийде кінець тільки, якщо ми закохаємося в одного хлопця. Але все виявилося набагато простіше.
Я спочатку навіть не повірила, що моя подруга може так вчинити. Почалося все з того, що мені на день народження подарували кошеня, про яке я давно мріяла. Подруга не те щоб не любила тварин, але вдома їх ніколи не було, та вона й не хотіла.
А я звикла: у селі в бабусі завжди були і кішка, і собака, і хотіла завести вдома. Як же я здивувалася, коли моя подруга сказала, що дружити нам уже нема чого, адже в мене тепер є кіт і що я тепер приділяю йому більше уваги, ніж їй.
Вона сердилася і плакала доти, доки я не відвезла кота в село до бабусі. Для неї було байдуже, що мені боляче було розлучатися з ним. Але ми, як і раніше, дружили також, хоча я стала помічати, що нам разом добре доти, доки я, наприклад, отримувала гірші оцінки, ніж вона.
Ми посварилися, коли я навчилася робити манікюр, як у салонах краси, і вже точно краще, ніж моя подруга. Батьки казали, що це дитинство, а подорослішаєте і дружити будете по-іншому.
Закінчивши школу, ми подали документи в один інститут. Я склала всі іспити і вступила, а вона не пройшла. І в неї почалася істерика. За її словами, я як справжня подруга, теж не повинна там навчатися.
Довелося сказати батькам, що я теж не вступила, і ми віднесли документи до іншого вишу. Я пішла на це, бо подруга була для мене як сестра. Та й за всі роки дружби звикла їй поступатися в усьому.
На третьому курсі вона познайомилася з хлопцем, але мені нічого не сказала і стала потайки від мене з ним зустрічатися. Вона боялася, що я так само як і вона вимагатиму спілкуватися тільки зі мною.
Через рік їй довелося сказати, що вона виходить заміж. Для мене це було повною несподіванкою. Я, звичайно ж, не могла бути проти цього, але мене вразило те, що вона мені не сказала і забула, що сама ж хотіла від мене, щоб ми до закінчення навчання не зустрічалися ні з ким.
Коли я їй сказала про це, то почула, що вона через мене не збирається змінювати своє життя. Я нагадала їй про всі мої поступки заради нашої дружби, але у відповідь почула, що така дріб’язкова подруга їй не потрібна. На її весілля я не пішла і назавжди викреслила зі свого життя.
