Поверталася цього дня додому і зрозуміла, що загубила гаманець з грошима і ключами від квартири. От я теж молодець, завжди все гублю, та ще й все разом.
Телефон сів, я мокра, вся в фарбі, в старих речах, мала їхати на таксі, та вирішила прогулятися, купила морозива, голодна була дуже. От там, певно, гаманець і втратила.
Батьки мали повернулися з дачі через кілька днів, а я без зарядки на свій супер новий і модний телефон, який привезли мені з-за кордону, і на який зарядку не знайдеш, і без грошей.
Вже темніло, останній автобус поїхав, додому було кілометрів з 50, не менше. Я художник, розмальовувала дитячу кімнату одній дівчині на замовлення.
До райцентру вони мене підкинули, а там я мала своїм ходом. Добре, хоч, що розрахунок на карту зробили, адже всі гроші в гаманці. Та, знову ж таки, що толку, карти там, телефон сів.
Зайшла в кафе, при дорозі, присіла за столик, була втомлена і виглядала як безхатько.
Офіціантка вирішила мене прогнати. Але це дійство побачив власник кафе, пригостив мене кавою, спитав що сталося, я розревілася. Розповіла все, що та як.
Він зробив мені поїсти гарячого супу, відвіз на дачу до батьків, звідти додому. Натомість попросив мене проте одну зустріч. Зараз вже 2 роки як разом. Він мене ніжно так називає “безпритульна” моя.
Я до чого веду, що якщо ви побачили на вулиці людину в розпачі, не спішіть робити висновки, запитайте, може треба ваша допомога, може ті 8 гривень чи чашка чаю можуть врятувати якщо не життя, то хоча б день цієї людини.
