Мій батько кинув мене з мамою, коли я ще була маленька. Згодом мама вийшла заміж ще раз. Вітчим був добрим та лагідним, він мені подобався. В нього була своя донечка, молодша за мене. Я була щаслива, що тепер матиму молодшу сестру.
Ми жили добре, наче так було завжди. Принаймні для мене все було так. Молодша сестра завжди була чимось невдоволена – то казки мама їй не читає, то спати раніше жене, то уваги менше ніж до мене, хоча мені здавалося, що завжди було навпаки. Я не ревнувала до сестрички, бо знала, що вона молодша і росла тільки з батьком. А от мама через це засмучувалася завжди.
Після школи я поїхала вчитися в інше місто, а молодша сестра залишилася з мамою. Згодом я вийшла заміж та поїхала за кордон, але весь час надсилала гроші, щоб сестра та старенька мати не жили в злиднях. Потім і сестра вийшла заміж та все одно жила з мамою, бо не хотіла її залишати одну.
З часом й матері не стало і тоді з’ясувався цікавий факт – батьки не залишили мені нічого. Все, що було у мого вітчима та у моєї матері, а це два будинки та земля, відійшли молодшій сестрі. Мені було дуже образливо, адже я стільки важко працювала, щоб їм допомагати, а вийшло ось так. Чоловік намагався мене підтримати, але образа на матір та сестру ніяк не проходить.
