– Навіщо ти береш іпотеку? Краще б сестрі допомогла. У неї дитина маленька. А в тебе все одно ні чоловіка, ні дітей, – мати зазирнула в очі доньки і докірливо похитала головою.
– Я хочу жити в нормальній квартирі, – розлютилася Діана. – А що Соня постійно щось просить – не мої проблеми. Я втомилася вже їй допомагати. Живе на всьому готовому! Жодної відповідальності!
– Це просто ти егоїстка , – Ольга Олександрівна підібгала губи. – Сонечці зараз допомога потрібна. У неї прострочення за кредитом. А ти заладила зі своєю іпотекою!
– І на що цього разу вона брала кредит?
– На телефон… Він їй для роботи потрібен. Вона хоче свій блог вести.
– От як?! – донька сердито сплеснула руками. – Ні, мамо, вибач, але це вже перебір. Одна справа брати кредит на щось важливе… Але телефон!
– Іпотека теж не “щось важливе”! – у матері щоки вкрилися червоними плямами від обурення. – Тобі батько залишив кімнату в гуртожитку. Що ще потрібно?
– Зате Сонін батько нічого не залишив!
Коли з’явилася на світ Соня, старша сестра Діана швидко звиклася з думкою, що стала нелюбою дитиною. Вона не знала, що стало головною причиною: те, що батько Діани покинув їх із мамою, коли вона була зовсім маленькою, і мати неусвідомлено звинувачувала в усьому доньку?
Або те, що поява молодшої доньки далося їй важко, і Ольга Олександрівна з першого дня хвилювалася за здоров’я малятка? Або те, що у сестер було майже чотирнадцять років різниці? Можливо, все це разом.
З дитинства Соня була оточена турботою. Мама і батько балували її, купували найдорожчі іграшки та гарний одяг. Діана в цей час вступила на бюджет на економіста, добре вчилася, але до цього нікому й діла не було.
Усе змінилося, коли Соня підросла, а старша сестра влаштувалася на роботу і почала заробляти. Тоді мама стала натякати, що Діана теж повинна робити подарунки сестрі.
Спочатку Діана погоджувалася, і їй було навіть приємно: вона тепер доросла, сама заробляє, може побалувати молодшеньку. Але це швидко набридло. Вона щойно закінчила університет, хотілося гарно одягнутися, відпочити, та й просто пожити для себе.
Як на зло, усе в житті різко змінилося: батькові Соні набридла дружина, і він пішов до молодої красуні, ледь не студентки, а Діана розлучилася з хлопцем, з яким збиралася жити разом. Тож залишилася в рідній домівці, щоб допомагати матері фінансово й морально та заразом самій відволікатися від розставання з коханим.
Так непомітно йшли роки. Діана стала більше заробляти, а Соня – нахабніти. Вона просила дорогі парфуми, брендовий одяг, багато косметики. Діані настільки набридло все це, що вона вирішила піти, байдуже куди: треба було починати своє життя, а не розв’язувати проблеми матері та розпещеної сестри.
І ось…
– Мамо… – вкрадливо почала Діана. – Я хочу переїхати. Уже знайшла гарну квартиру, будемо знімати з подругою.
– От як? – насупилася мама. – А про нас із Сонечкою ти подумала? Їй потрібно школу закінчити, а ти? Ти все одно одна, все ніяк свого нареченого забути не можеш. Навіщо тобі окреме житло?
– Навіщо ти так? – образилася Діана. – Знайду чи не знайду когось… Та яка різниця! Я доросла і хочу жити своїм життям!
– Та яке в тебе життя-то? Все одно дім-робота. А так хоч сестрі грошима допомагаєш.
Того дня Діана сильно посварилася з мамою і проплакала півночі. І що найприкріше: вона розуміла, що правда нікому не потрібна. Може, їй справді не варто було з’їжджати, якщо її ніхто не чекатиме вдома? Тільки даремно витрачати гроші…
Тож Діана передумала щось змінювати у своєму житті й залишилася в батьківській квартирі. Добре, що в них була велика трикімнатна, залишена ще прабабусею.
Усе змінилося через кілька років. Батько Діани пішов у кращий світ і, будучи незакінченою сволотою, залишив єдиній дочці кімнату в гуртожитку.
Невелику і без ремонту, але Діана роздумувала недовго і з’їхала туди відразу. Все-таки хоч і кімнатка, але своя, а не в оренду. Вона робила ремонт, збирала фінансову подушку і навіть потихеньку почала подорожувати.
Соня просила гроші дедалі рідше, бо Діана серйозно поговорила з нею і дала зрозуміти, що молодша вже не дитина і має розраховувати тільки на себе.
Але незабаром усе знову перевернулося з ніг на голову: мама зателефонувала і розповіла, що Соня чекає на дитину.
– О, вітаю! – щиро відповіла Діана. – Чому Соня сама нічого не розповіла? Секретничати вирішила?
– Погано їй, сумно, – зізналася мати впалим голосом. – Татусь ,дитини-то, нічого робити не збирається. Сказав, не те що одружуватися – навіть грошима допомагати не буде…
– Як так?
– Такі зараз молоді чоловіки пішли… Я Сонечку заспокоюю, а вона все плаче. Я кажу, для маленького шкідливо. Добре, що вона хоч твердо вирішила, що залишить малюка.
– Не переживай, – тихо сказала Діана. Вона вже зрозуміла, що їй доведеться знову вирішувати проблеми сім’ї. – Якось упораємося.
Коли на світ з’явився Михайлик, Діана так щиро раділа, ніби сама стала матір’ю. На виписку подарувала все необхідне для дитячої, а потім, коли племінник підріс, часто дарувала іграшки та милий одяг.
З особистим життям у Діани не клеїлося – вона ніяк не могла знайти чоловіка, щоб побудувати щось серйозне. Тому з повною віддачею занурилася в життя племінника.
Після тієї розмови ,багато років тому ,Соня не просила грошей. Але Ольга Олександрівна все частіше натякала старшій, що було б непогано купити Михайлику чергову дорогу іграшку.
Але терпіння Діани не безмежне. Коли мати почала просити занадто багато, розум усе ж узяв гору над нереалізованим материнським інстинктом.
– Допоможи Сонечці. Вона хоче машину купити, а зараз усе так подорожчало. Щоб не зовсім розвалюху взяти, потрібен кредит, – почала якось мати.
– Тобі не здається, це вже занадто? – насупилася Діана.
– Ну що ж їй, із маленькою дитиною в громадському транспорті кататися?!
– Багато хто так робить. Соня все одно ніде не працює. Вчитися навіть не збирається. Як школу закінчила – так і вдома засіла. А потім і Михайлик… нехай хоча б на заочку вступить. Час же йде.
– Їй не заочка потрібна, а машина!
– Вибач, нічим не можу допомогти, – відрізала Діана.
Її ця розмова дуже розлютила. Зрозуміло, що всі хочуть добре жити… Але для цього ж треба щось робити! Діана не сумнівалася: навіть якби сестра не стала матір’ю в зовсім молодому віці, вона однаково жила б у маминій квартирі й не працювала. Та й навіщо? Адже мама і старша сестра допоможуть.
Мама так образилася, що майже місяць із Діаною не розмовляла. Потім з’явилася Соня і слізно попросила сестру погуляти з Мишком.
– Я так втомилася постійно з дитиною сидіти… Життя ніби повз мене проходить. Посидь із племінником, будь ласка!
– Але сьогодні ж робочий день, – сказала Діана.
– Тоді на вихідних, – не вгамовувалася Соня. – А я хоч із подружками зустрінуся.
Діана не відмовила. У призначений день вона забрала Михайлика. Цілий день вони гуляли і каталися на атракціонах. Коли Діана повернула малюка додому надвечір, вона з подивом дізналася, що Соні там не було.
– А де мама? – пролепетав малюк.
– Усе добре, Михайлику. Скоро повернеться, – проворкувала Ольга Олександрівна, але, спіймавши суворий погляд старшої доньки, додала: – Мама пішла з подружками гуляти.
Діана тільки хмикнула і гордо підняла підборіддя.
– Я почекаю тут, поки сестра не повернеться.
Мати швидко приготувала чай, щоб хоч якось розрядити обстановку.
Діана прочекала три години, чотири, п’ять… Вона з принципу не стала повертатися додому, а вирішила залишитися, поки Соня не повернеться.
Сестра заявилася вранці. У неї не було сил привітатися. Вона побрела до своєї кімнати, навіть не знявши туфель на високих підборах, і впала на ліжко.
– Значить, мене вона просить із дитиною посидіти, а сама веселиться невідомо де! – обурилася Діана.
– Ну, що ти хочеш? Вона молода ще зовсім. Давно з подружками не бачилася.
– У неї дитина маленька! Могла б хоч попередити…
Соня, коли прокинулася, вибачалася перед старшою сестрою й обіцяла, що більше не поводитиметься так безвідповідально.
І справді, потім цілих півроку вона не просила грошей чи подарунків. Але потім, коли Діана почала забувати те, що сталося, знову стала просити посидіти з Михайлом.
Старша сестра кілька разів погодилася, але потім стала відмовлятися, посилаючись на роботу. Діана і справді взяла підробіток. Їй набридло жити в гуртожитку, тому вона заробляла на власну квартиру.
Коли Діані вдалося накопичити на хороший початковий внесок, мати все частіше почала телефонувати з проханнями.
Спочатку по дрібницях: костюм Михайлу на випускний у дитячому садку, машинку на радіокеруванні, потім – новий велосипед. А потім мати приголомшила новиною, що Діана має допомогти сестрі з кредитом на телефон.
Це стало останньою краплею. Діана кілька днів ходила розсерджена. Чому так? Соні мають допомагати всі, а їй, Діані, ніхто ніколи навіть не запропонує допомоги. Але ж вона теж донька!
Мати не дзвонила майже два місяці. А потім Діана побачила вхідний дзвінок, узяла слухавку з нехорошим передчуттям: або мати почне тиснути на жалість і говорити, яка Діана погана… або щось сталося.
– Потрібно поговорити, – тихо сказала Ольга Олександрівна замість привітання.
Мати говорила без зупинки. У Діани від почутого швидко запаморочилося в голові, і вона повільно опустилася на стілець.
Як вона й передчувала: щось сталося.
Ольга Олександрівна почала розповідати крізь сльози, що з Михайлом нещастя. На комісії перед школою дізналися, що в хлопчика проблеми зі слухом. І що потрібно терміново проводити повне обстеження і починати лікування, щоб не стало ще гірше.
– Щоб не затягувати, – сказала мати, гірко схлипнувши. – Встигнути якось обійтися без слухового апарату. Вони зараз не з дешевих.
Діана втратила дар мови. Вона покинула всі плани і посеред робочого дня поїхала до сестри, щоб усе дізнатися. Хотілося особисто підтримати маму й Соню. Діана не сумнівалася, що їй доведеться відшкодовувати всі витрати… Але яка різниця, якщо на кону здоров’я племінника!
Дісталася швидко – пощастило, що працювала неподалік. Коли дійшла до під’їзду, то побачила знайому постать.
На лавочці сиділа дівчина і щось жваво обговорювала по телефону. Коли Діана підійшла ближче, вона впізнала голос – це була Соня. Сестра одягла капюшон і сиділа обличчям до дверей під’їзду, тому ніяк не могла помітити Діану.
– Та все нормально буде! Вона повірить!
Діана вже збиралася гукнути сестру, але завмерла, коли почула ці слова. Інтуїція підказувала підслухати. Благо вона кричала на половину двору.
– Масік, кажу тобі, все вийде. Хто винен, що вона сама не хоче по-хорошому?! А мама по-людськи просила – допоможи грошима. Так не хоче ж! Ось я і придумала історію про медкомісію. Сподіваюся, мама ще й прикрасила. Вона в мене акторка… Ти що, сумніваєшся в мені?
Та я кажу, у неї гроші є. На іпотеку збирає. Якраз мій кредит закриємо, а потім і твій… Вона заради племінника точно грошей не пошкодує.
Коли до Діани нарешті дійшов сенс слів, у вухах зашуміло від злості. Вона підбігла до сестри і мало не схопила її за шкірку.
– Ти що, зовсім совість втратила?! – Соня застигла з переляканим виглядом і не могла вичавити жодного слова.
– Прикриваєшся сином? Придумуєш історії про болячки, щоб випросити гроші?! Нічого святого немає! Та як у тебе тільки язик повертається наговорювати! Більше ти від мене ні копійки не отримаєш! І не сподівайся! Хочеш добре жити, купувати телефони – іди працюй. Тільки Михайлика шкода. Із мамою йому не пощастило.
Діана все ж таки взяла іпотеку, продовжувала працювати і потихеньку її виплачувати. А потім несподівано в сусідній відділ прийшов чарівний Сашко, і між ними спалахнула іскра.
Незабаром Діана вийшла заміж, а за два роки в них з’явилася донечка Єва. Усе було добре. Тільки сестри і мами в неї більше не було.
