Марина протерла запітніле вікно кухні й задумливо подивилася на сніг, що падав.
До Нового року залишалося всього три тижні, а святкового настрою зовсім не було. Жінка зітхнула, згадуючи, як у дитинстві любила це свято – ялинка, мандарини, подарунки під подушкою… Зараз усе стало складніше.
– Маринко, ти де? – пролунав голос Сергія з передпокою.
– На кухні, – відгукнулася Марина, продовжуючи дивитися у вікно. Сергій увірвався на кухню, увесь припорошений снігом, із палаючими очима й широкою посмішкою.
– Слухай, у мене приголомшлива ідея! – Сергій струсив сніг із куртки просто на чисту підлогу.
– Давай відзначимо Новий рік у твоєму заміському будинку! Уявляєш, як здорово буде?
Марина поморщилася, дивлячись на калюжки, що розтікаються по підлозі.
– Сергію, я щойно підлогу помила.
– Та годі тобі, потім прибереш, – відмахнувся Сергій. – Краще скажи, що думаєш про мою пропозицію? Марина задумалася. Заміський будинок, що дістався від бабусі, був її віддушиною. Невеликий, але затишний, з піччю і лазнею у дворі.
Марина часто приїжджала туди відпочити від міської метушні, привести думки до ладу…
– Ну, можна, напевно, – обережно відповіла Марина. – Тільки давай без галасливих компаній? Посидимо удвох.
– Звісно-звісно, – поспішно погодився Сергій, але в його очах промайнуло щось, що змусило Марину насторожитися.
Марина добре знала цей погляд. За три роки спільного життя вона навчилася розпізнавати моменти, коли чоловік щось задумував.
Зазвичай це закінчувалося додатковими витратами і головним болем для неї.
– Сергію, – суворо сказала Марина, – ти ж розумієш, що будинок потрібно підготувати? Там треба протопити як слід, продукти завезти. Та й узагалі, це не просто дача. Це пам’ять про бабусю.
– Так-так, я все розумію, – Сергій обійняв дружину. – Не хвилюйся, я все організую.
Наступний тиждень пролетів непомітно. Марина з головою поринула в роботу – кінець року завжди був напруженим періодом у бухгалтерії.
Сергій кудись постійно тікав, казав, що займається підготовкою до свята.
У п’ятницю ввечері Марина повернулася додому раніше. Відчинивши двері, вона почула гучні голоси з вітальні. Серце тьохнуло – гості в їхній квартирі були рідкістю, особливо непрохані.
– Мариночко! – з вітальні випурхнула свекруха, Валентина Петрівна. – А ми тут із Сергійком обговорюємо новорічні плани!
Марина відчула, як усередині все стиснулося. Поруч зі свекрухою стояла Катя, сестра Сергія, а за столом сиділи ще якісь люди, яких Марина бачила мигцем на сімейних урочистостях.
– А що тут обговорювати? – обережно запитала Марина, знімаючи пальто. – Ми із Сергієм усе вирішили.
– Ну як же так! – сплеснула руками Валентина Петрівна. – Сергійко розповів про чудовий будиночок. Такий простір, і лазня є! Ми вже все розпланували – і меню, і розваги.
Марина перевела погляд на чоловіка. Сергій старанно уникав дивитися їй в очі.
– Ми? – перепитала Марина. – Сергію, можна тебе на хвилинку?
У спальні Марина щільно зачинила двері.
– Ти що твориш? – прошипіла вона. – Які гості? Ми ж домовилися!
– Марино, ну це ж сім’я! – Сергій спробував обійняти дружину, але та відсторонилася. – Мама так зраділа, коли дізналася про будинок. Каже, давно мріяла зібрати всіх разом.
– Усіх – це скільки? – Марина відчула мігрень, що підступала.
– Ну… – Сергій зам’явся. – Чоловік п’ятнадцять виходить. Мама, Катька з чоловіком і дітьми, тітка Люда з дядьком Миколою…
– П’ятнадцять?! – Марина схопилася за голову. – Сергію, ти при своєму розумі? Там же всього три спальні! І кухня маленька! А вода? А дрова? Ти хоч уявляєш, скільки всього потрібно?
– Не переживай, – безтурботно махнув рукою Сергій. – Я вже все продумав. Банкет замовимо в кейтеринговій компанії, вони привезуть і накриють. А спати можна і на розкладачках.
Марина відчула, як до горла підступає клубок. Вона прекрасно знала, чим зазвичай закінчуються “продумані” плани чоловіка.
Торік він так само “продумав” літню відпустку – забронював дорогий готель, а потім з’ясувалося, що грошей немає. Довелося Марині брати кредит.
– А оплачувати цей банкет хто буде? – тихо запитала Марина.
– Ну… – Сергій знову зам’явся. – Ти ж знаєш, у мене зараз із роботою не дуже. Думав, може, ти…
– Тобто я маю надати заміський будинок і оплатити свято для п’ятнадцяти осіб? Нічого не трісне! – Марина намагалася говорити спокійно, але голос зрадницьки тремтів. – А дрова і вода для лазні? Хто буде цим займатися?
– Мариночко, – у кімнату зазирнула Валентина Петрівна, – ми тут із Катею склали список необхідного. Треба буде купити посуд одноразовий, прикраси…
Марина мовчки взяла простягнутий список. Цифри на папері змусили її похолодіти. Звідки ці люди вирішили, що можуть розпоряджатися її будинком і грошима?
– Валентино Петрівно, – почала Марина, намагаючись зберігати спокій, – а ви не думаєте, що треба було спочатку зі мною обговорити…
– Донечко, – перебила свекруха, – які можуть бути обговорення? Ми ж сім’я! Сергій каже, будиночок чудовий, місця всім вистачить. А ти в нас така хазяйновита, все організуєш.
За дверима пролунав гучний сміх – здається, родичі вже на всю планували новорічні веселощі. Марина подивилася на щасливе обличчя чоловіка, на натхненну свекруху, на довгий список витрат у своїх руках…
– Мені потрібно скоротити витрати, – твердо сказала Марина. – Це занадто дорого.
Валентина Петрівна моментально змінилася в обличчі.
– Що значить скоротити? – свекруха сплеснула руками. – Донечко, ти що, настільки жадібна? Це ж сімейне свято!
– До чого тут жадібність? – Марина намагалася говорити спокійно. – Просто потрібно розраховувати свої можливості.
– Марино, ну ти чого? – Сергій обійняв дружину за плечі. – Новий рік раз на рік буває! Будь-які витрати виправдані.
– Будь-які? – Марина відсторонилася від чоловіка. – А платити хто буде? Знову я?
– Ну не розмінюйся на дрібниці! – Валентина Петрівна стиснула губи. – Он, Катя з чоловіком ніколи не рахують, скільки на свято витратили.
– У Каті чоловік бізнесмен, – відрізала Марина. – А ми із Сергієм…
– Що ми? – перебив Сергій. – Натякаєш, що я мало вкладаюся в сім’ю!
Марина заплющила очі й повільно порахувала до десяти. Наступні дні перетворилися на нескінченну низку суперечок і обговорень. Валентина Петрівна постійно телефонувала з новими ідеями, кожна з яких вимагала додаткових витрат.
Марина мовчки займалася своїми справами, намагаючись не вступати в перепалку. Але кожен новий дзвінок, кожне прохання Сергія купити щось для свята викликали дедалі більше роздратування.
Останньою краплею стала розмова за вечерею, коли Сергій ніби між іншим сказав:
– До речі, я домовився щодо ведучого на свято. Буде весело!
Марина відклала виделку:
– Скільки?
– Що скільки? – не зрозумів Сергій.
– Скільки коштує твій ведучій?
– Ну… – Сергій зам’явся. – Десять тисяч. Але ти ж розумієш…
– Ні, – Марина встала з-за столу. – Я не розумію. І не збираюся це оплачувати.
– Знову починаєш? – Сергій теж піднявся. – Що ти за людина така? Тільки про гроші й думаєш!
– Я думаю про те, що нам ще кредит за машину виплачувати, – Марина відчула, як тремтить голос. – Про те, що ти третій місяць без роботи. Про те, що будинок – це не просто місце для вечірок!
– До чого тут будинок? – обурився Сергій. – Стоїть собі порожній, а ми могли б…
– Ми? – Марина гірко усміхнулася. – Ні, Сергію. Не ми. Ти і твоя сім’я вирішили використати мій будинок для свого свята. За мій рахунок.
Марина глибоко зітхнула і твердо сказала:
– Якщо твоя рідня хоче Новий рік зустріти в заміському будинку з лазнею, нехай скидається по три тисяч із людини!
У кухні повисла важка тиша. Сергій дивився на дружину так, немов бачив уперше.
– Ти це серйозно? – нарешті видавив він. – Вимагати гроші з рідних?
– А чому ні? – спокійно відповіла Марина. – Це справедливо. Кожен платить за себе.
Сергій схопився за телефон:
– Зараз мамі подзвоню, нехай послухає, що ти пропонуєш!
Через півгодини на кухні стало мало місця. Валентина Петрівна, яка примчала на перший поклик сина, кричала, розмахуючи руками:
– Та як ти смієш! Гроші з рідні вимагати! Ми думали, ти сім’ї рада будеш, а ти…
– Я рада родині, – намагалася пояснити Марина. – Але не готова оплачувати свято для всіх.
– Егоїстка! – припечатала свекруха. – Сергію, я ж казала, що вона тебе негідна! Тільки про себе думає!
Марина перевела погляд на чоловіка, очікуючи підтримки. Але Сергій стояв, опустивши голову:
– Мамо, ти маєш рацію. Я не впізнаю Марину. Раніше вона такою не була.
Щось обірвалося всередині Марини. Усе стало гранично ясно. Дівчина мовчки вийшла з кухні. У спальні Марина дістала валізу і почала складати речі.
Подруга Світлана зустріла Марину з розпростертими обіймами.
– Залишайся скільки потрібно, – сказала Світлана, заварюючи чай. – А Новий рік зустрінемо разом у мене, у колі друзів.
Марина вдячно обійняла подругу. Уперше за останні тижні жінка відчула, що може спокійно видихнути.
Новорічна ніч справді виявилася чудовою. Жодної метушні та напруження – тільки теплі розмови, сміх і відчуття затишку. Компанія зібралася невелика – Свєта з чоловіком, ще дві сімейні пари і самотній архітектор Павло, дотепний співрозмовник із добрими очима.
– За нові починання! – вимовив Павло, піднімаючи келих рівно опівночі.
Марина зловила його погляд і посміхнулася. У цю хвилину телефон у сумочці вкотре завібрував – Сергій дзвонив майже безперервно останні дні. Але Марина навіть не поворухнулася, щоб відповісти.
Валентина Петрівна теж не полишала спроб достукатися до невістки. Свекруха писала гнівні повідомлення, звинувачуючи Марину в тому, що та зіпсувала всім свято.
“- Як ти могла так вчинити з Сергійком? – голосила Валентина Петрівна в голосових повідомленнях. – У таке свято залишити чоловіка одного! Егоїстка!”
Марина видаляла всі повідомлення, не дослуховуючи. Дівчина нарешті почала розуміти, що відбувалося в її житті останні роки. Як непомітно Марина перетворилася на банкомат для сім’ї чоловіка, як її думка перестала щось важити, як Сергій завжди обирав бік матері.
– Знаєш, – сказала якось Світлана, – може, цей новорічний скандал – на краще? Він просто показав те, що і так було.
Марина кивнула. Після свят дівчина зважилася на серйозну розмову з чоловіком. Зустрілися в кафе – на нейтральній території.
– Ти вирішила повернутися? – з надією запитав Сергій.
– Ні, – похитала головою Марина. – Я прийшла сказати, що подаю на розлучення.
Сергій зблід:
– Через якісь гроші? Ти з глузду з’їхала?
– Не через гроші, – спокійно відповіла Марина. – Через стосунки. Я втомилася бути людиною другого сорту у власній родині. Втомилася від того, що моя думка нічого не означає. Втомилася від твоєї мами, яка лізе в наше життя.
– Але ми ж сім’я! Так багато хто живе, – вигукнув Сергій.
– Ні, Сергію. Так як ми живемо – це не можна назвати сім’єю. У сім’ї поважають одне одного, рахуються з думкою кожного. А в нас… У нас ти, твоя мама і всі інші родичі проти мене.
Сергій намагався заперечувати, обіцяв змінитися, але Марина вже все вирішила. Наступного дня дівчина подала заяву на розлучення.
Валентина Петрівна, дізнавшись про рішення невістки, примчала до Світлани додому.
– Як ти можеш так чинити? – кричала свекруха. – Руйнуєш сім’ю через свої примхи!
– Ні, Валентино Петрівно, – твердо відповіла Марина. – Сім’ю зруйнували ви – своїм постійним втручанням. І Сергій – своєю нездатністю бути чоловіком, а не маминим синочком.
Розлучення відбулося напрочуд швидко. Сергій, зрозумівши, що Марина налаштована рішуче, не став чинити перешкод.
Заміський будинок залишився Марині – він був її власністю ще до шлюбу.
Навесні Марина вперше за довгий час приїхала в бабусин будинок. Дівчина відчинила вікна, впускаючи свіже повітря, протопила піч. У хаті пахло теплом, деревом і свободою.
Життя поступово налагоджувалося. Марина з головою поринула в роботу, почала ходити в спортзал. У вихідні дівчина приїжджала в заміський будинок – тут тепер збиралися справжні друзі, без напруги і взаємних претензій.
Павло, з яким Марина познайомилася в новорічну ніч, часто допомагав із ремонтом – виявилося, що архітектор чудово знається на будівництві. Між молодими людьми зав’язалася дружба, яка поступово переростала в щось більше.
– Знаєш, – сказав якось Павло, допомагаючи Марині фарбувати веранду, – я захоплююся тобою. Не кожен здатен відстояти свої права, особливо коли справа стосується сім’ї. Ти сильніша, ніж здаєшся.
Марина посміхнулася. Тепер дівчина точно знала – немає нічого важливішого, ніж залишатися вірною собі та своїм принципам. Той новорічний скандал став не кінцем, а початком – нового, щасливого життя, де Марину поважають і цінують такою, яка вона є.
А заміський будинок став справжнім прихистком – місцем, де збираються тільки ті люди, яким Марина справді рада. І якщо хтось із гостей пропонував влаштувати гучну вечірку, дівчина спокійно говорила:
“Давайте спочатку обговоримо, хто і що бере на себе”. І всі розуміли що це справедливо.
