Родинні історії

– Олександро… – обережно почав чоловік, – давай обговоримо день народження нашої доньки. – А що тут обговорювати? Ми з тобою все вирішили, з Настею узгодили: вона хоче

Павло взяв зі столу сина набір фломастерів, витягнув із футляра спочатку синій, потім подумав і взяв червоний фломастер. Чоловік пішов на кухню і розмашистим почерком написав на дверцятах

– Я вирішив допомогти мамі. Їй зараз важче, ніж нам, – спокійно пояснив Олексій, не відводячи очей від телефону. Анна застигла, стискаючи в руках кухоль із чаєм, який

– Костю! Біда! – подружжя повернулося з відпустки додому і виявило порожню квартиру. – Що трапилося, люба? – Нас обікрали. – Як? Замок же цілий! – Костя оглянув

– Мамо, ти знову?! – тендітна фігурка сімнадцятирічної Лізи застигла в дверному отворі домашнього кабінету. Віра навіть не підняла голови від ноутбука – цифри в квартальному звіті ніяк

– Маріє Григорівно, вітаю! Скажіть, ключі від квартири Насті у вас? Марія Григорівна, відчинивши двері на гучний стукіт, здивовано дивилася на Віру, доньку сусідки, Ольги Олександрівни. Вірочка давно

Уляна повільно провела рукою по свіжопофарбованій стіні. Порожня кімната наповнювалася вечірнім сонцем, малюючи довгі тіні на ідеально рівній підлозі. Це була їхня дитяча. Поки що порожня, але вже

– Вікторіє, навіщо ви мене переслідуєте? Це вже зовсім не смішно. Вам не здається, що це дивно? Ну або хоча б неввічливо. – Вибачте, будь ласка, вибачте… Я

– Павло, ти читав моє повідомлення? Є одне містечко за містом. Там така краса! Будиночки, альтанки, річка поруч… – Аліса підійшла до чоловіка і запитально на нього подивилася.