– Швидко збирайся і квартиру оглядай, – свекруха тихо розсміялася. – Їх дві на вибір, яка більше сподобається – таку й онукові залишу
– Мені набридло це все. Знаєш, я зрозумів, що все-таки не готовий до сім’ї, – заявив чоловік. – Сергію… – прошепотіла Віка, заколисуючи однорічного сина Михайлика. – І
– Ти знущаєшся? – прогарчав він, звертаючись до мачухи. – Будинок мій, ви не маєте до нього жодного стосунку, ні ти, ні ця гарпія
Двадцять п’ять років тому Роза Павлівна вийшла заміж за вдівця з десятирічним сином. Подруги хором твердили, що вона робить помилку і псує собі життя, але Роза Павлівна відповідала
– Що ти за дружина така?! – з дивана горестно заволав Олег. – Ні вечері вдома, ні уваги до чоловіка. І взагалі, моя мати має рацію. Ти дуже змінилася, помолодшала, схудла
– Зізнавайся, у тебе хтось є?! – нависав Олег над своєю дружиною Оленою. – Видно неозброєним оком, помолодшала, світишся вся! – Ти б хоч на повітря вийшов, теж,
– Це про який мішок ви говорите? – не зрозумів свекор. – Чи не той, який я з горища вчора зняв, щоб викинути, а то місце тільки займає
– Ой, і хто це в нас тут такий гарнюсенький? І хто тут такий малесенький? – Алла Аркадіївна, сюсюкаючи, нахилилася над ліжечком малюка, якого тільки вчора привезли з
– Я чекаю, коли ти нарешті встанеш на ноги, – суворо сказала Марія Сергіївна. – Але, якщо чесно, сумніваюся, що це станеться
– Знову весь день у телефоні просиділа? – несподівано пролунав голос із передпокою. Шурхіт пакетів і звуки кроків сигналізували, що Марія Сергіївна повернулася з роботи. Вона кинула сумку
– Я знаю все, – почав він. – І мені соромно. Ти була права. Я весь час слухав її і боявся. Не знаю чого – помилитися, розчарувати… тебе, себе, її
– Я це більше терпіти не збираюся! – голос Олексія, різкий і надламаний, розлетівся кімнатою. Він стояв, стискаючи телефон у руці, немов чекав, що ще хтось вступить у
– Ще чого! У мене двоє дітей. З чого я платити буду? Дурницю наговорив якусь. Це ти все зі злості! – Людмила не повірила тому, що сказав брат
– Мамо, ти серйозно? Тобто ти виганяєш нас трьох зараз на вулицю, тільки тому що твоїй ненормальній доньці закортіло повернутися додому? По-твоєму виходить, що Людмила та її діти
– А те й означає! Я ж більше тобі не син! Тоді ти мені, виходить, більше не мати! А я чужих, незнайомих жінок по місту катати не збираюся! Виходь, лови таксі і вирушай додому
– Павло, я довго ще буду у вас під дверима стояти? Ви мені двері взагалі збираєтеся відкривати чи ні?! – обуреним голосом запитала у сина по телефону Інга
– Це все тому, що ми, жінки, звикли жити заради інших, – заперечила їй Христина, – ми звикли ставити інтереси інших – чоловіка, дітей, та кого завгодно – вище власних
Будильник противно запищав о 6.00. Наталя одразу ж вимкнула сигнал, хоча це було не обов’язково. У їхньому будинку багато кімнат, тож домашні все одно його не почули і
– Я переїжджаю жити на Закарпаття. – Заявила Світлана. – Якщо хтось хоче зі мною, обговоримо. Решта не обговорюється
– Привіт, люба! У мене для тебе великий сюрприз! Приготуй сьогодні на вечерю твою фірмову страву! – А що сталося? – занепокоїлася Світлана. – Все чудово! Увечері розповім!

You cannot copy content of this page