Родинні історії
З чоловіком разом 7,5 років, з них 2,5 роки в шлюбі, стосунки почалися ще в школі. По молодості було всяке: пристрасні стосунки, сварки, крики, істерики, бійки, скандали, квіти,
20 років тому я пережила велике горе – доля забрала мого сина. Йому було 17, він був золотою дитиною, але так вийшло, що надто безтурботною, пірнув не там,
Мені зараз 24 роки. Так склалося, що я не можу зустрічатися з ровесниками – мені з ними просто нудно. Ось і примудрилася вибрати собі чоловіка 36 років і
Я завжди намагалася для доньки бути хорошою мамою, давала їй свободу в усьому і думала, що так я її привчаю до самостійності та вміння відповідати за свої вчинки.
У мене немає з матір’ю взаєморозуміння, і ніколи не було. Усе спільне закінчується на матеріальному рівні. На емоційному, і тим більше духовному близькості немає. Звісно ж, може проблема
Коли мені було 10 років, мій батько покинув нас із мамою, а за два роки мама вийшла заміж за сантехніка. Так в мене з’явилася сестра, але в неї
Коли ми з чоловіком вирішили розлучитися, доньці було чотири роки. Він говорив, що кожні вихідні приходитиме до неї і забиратиме до себе, але його вистачило на півроку, а
Коли я розлучилася з чоловіком, діти були ще маленькими. Перший час він зовсім не приділяв їм жодної уваги, жив тільки собі на втіху. До речі, тому ми й
Я заміжня три роки, до цього два роки жила з чоловіком у цивільному шлюбі, коли ми ще були студентами, і життя було веселим і безтурботним. Коли ж ми
Ми з чоловіком живемо разом два роки і в нас є маленька донька, їй 11 місяців. До того як ми одружилися, чоловік був таким турботливим, ласкавим, уважним. Але