– Це про який мішок ви говорите? – не зрозумів свекор. – Чи не той, який я з горища вчора зняв, щоб викинути, а то місце тільки займає
– Ой, і хто це в нас тут такий гарнюсенький? І хто тут такий
– Я чекаю, коли ти нарешті встанеш на ноги, – суворо сказала Марія Сергіївна. – Але, якщо чесно, сумніваюся, що це станеться
– Знову весь день у телефоні просиділа? – несподівано пролунав голос із передпокою. Шурхіт
– Я знаю все, – почав він. – І мені соромно. Ти була права. Я весь час слухав її і боявся. Не знаю чого – помилитися, розчарувати… тебе, себе, її
– Я це більше терпіти не збираюся! – голос Олексія, різкий і надламаний, розлетівся
– Ще чого! У мене двоє дітей. З чого я платити буду? Дурницю наговорив якусь. Це ти все зі злості! – Людмила не повірила тому, що сказав брат
– Мамо, ти серйозно? Тобто ти виганяєш нас трьох зараз на вулицю, тільки тому
– А те й означає! Я ж більше тобі не син! Тоді ти мені, виходить, більше не мати! А я чужих, незнайомих жінок по місту катати не збираюся! Виходь, лови таксі і вирушай додому
– Павло, я довго ще буду у вас під дверима стояти? Ви мені двері
Мабуть, повернуся до Ірини. Все краще, ніж у гуртожитку. Та й, чесно кажучи, важко без жінки. Та ні, жити можна. Але… Задоволення не те
– Вам кого? – запитала Ірина, не відчиняючи двері, дивлячись на незнайомця у вічко.
– Це все тому, що ми, жінки, звикли жити заради інших, – заперечила їй Христина, – ми звикли ставити інтереси інших – чоловіка, дітей, та кого завгодно – вище власних
Будильник противно запищав о 6.00. Наталя одразу ж вимкнула сигнал, хоча це було не
Катю, але ж Марина моя колишня дружина, так що це і не зрада … Це так … по старій пам’яті
Катерина познайомилася зі Стасом у кінотеатрі. Вони з подругою збиралися разом піти на прем’єру
– Я переїжджаю жити на Закарпаття. – Заявила Світлана. – Якщо хтось хоче зі мною, обговоримо. Решта не обговорюється
– Привіт, люба! У мене для тебе великий сюрприз! Приготуй сьогодні на вечерю твою
– Все! Не смій більше з мене чогось вимагати,любий мій! Тому що якщо ця тема зараз продовжиться, то і нашому з тобою спільному життю прийде кінець
– Все! Відпустку мені схвалили! Так що можемо купувати квитки! – задоволено сказала за

You cannot copy content of this page