– Там же табір дитячий. Ось, прям недалеко. А я сторожем там працюю, черв’яків пішов копнути для риболовлі за паркан. Побачив дим, думаю, дай розвідаю…а тут
Сонце сліпило останніми теплими осінніми променями, кінець серпня вже підсвічував золотом і багрянцем. Дорога
Вона зрозуміла, зрозуміла, що всі ми зрадники, навіть я, хоча мені на той момент було всього тринадцять років. Тому й не хотіла мати з нами нічого спільного і з тобою, братику
Максим стояв перед нею на колінах, а вона сиділа, закривши обличчя руками, і плакала.
– Мамо, це я, Борис, – за дверима пролунав знайомий до болю голос сина. – Відкрий, ми з Даринкою посварилися, вона мене вигнала
На годиннику було без чверті шість, коли Ірина Федорівна повернула ключ у замковій щілині
– Усе добре, я здорова, у гостях. Коли приїду, не знаю. У вас усе гаразд? – Марія не стала поки нічого розповідати доньці
Марія була рада, коли донька оголосила, що виходить заміж. Вже час. У дівках засиділася.
– Ти скажи-но мені, матусю, а за що я маю тобі дякувати? За те, що я все життя у тебе в усьому винен
– Андрію, мені потрібно, щоб ти сьогодні приїхав додому! У мене до тебе термінова
– Любов і сімейний затишок лікують усе! – відмахнулася жінка з променистою усмішкою, – Чи, Ви думаєте, в дитячому будинку їй буде краще, ніж у нормальній сім’ї
… Дитячий будинок, у якому працювала Наталя Іванівна, вважався і був одним із найкращих
– Краще нехай мене обдурять, ніж я опинюся байдужою до чужого горя
Він зателефонував через десять років. Номер здався їй знайомим, і Алла взяла слухавку. Хіба
– Олексій дізнається! Він не пробачить такого ставлення до матері! Я йому все розповім
Поліна провела рукою по дерев’яному підвіконню дачного будиночка. За три роки вони з Олексієм
– Ну, ти ж зараз усе одно одна живеш! З особистим життям глухо. А так якраз і не нудно буде одній сидіти, і братові допоможеш
Ніка стояла, намагаючись зловити поглядом обличчя в натовпі, і переживала, як школярка на першому
– Синку, малюк не хоче засинати. Може, заспіваєш йому? А то мама, – вона кинула презирливий погляд на Настю, – навіть колискових не знає
– Насте, у тебе руки крижані! Давай я зігрію, – Микола взяв її долоні

You cannot copy content of this page