Родинні історії

– Ти про що, Настю? – Максим насупився, немов щиро не розумів, про що йдеться. – Ми ж це обговорювали. П’ятниця – наш день, розслабляємося, відпочиваємо… – Твій

– Ти, Вадиме, допоможеш мені зустріти гостей. У тебе машина-то на ходу? Та дивись, щоб чиста була, а не як минулого разу, коли ти мене на дачу возив!

Гуркіт чашки, що невдало вдарилася об стіл, миттєво порвав тишу кухні. Аліса – ця тендітна брюнетка з такими очима, що здавалися б вони сповненими вогню, – схопилася, наче

– Мамо, можна Ганнуся у тебе тиждень поживе? Нам із Танею треба в її місто з’їздити, з документами розібратися. Може, квартиру на продаж виставимо заразом. Надія Іванівна відірвалася

“Ох, як важко”, – подумала Марина, але тут же посміхнулася, погладивши себе по животу. Подумаєш, важко. Далі буде ще важче. Але це дурниця, порівняно з тим щастям, що

Дитсадівська група виходила на прогулянку струнким рядком, як їх виставила вихователька. Дітлахи йшли з серйозними обличчями, зосереджено перебираючи ногами, хто в чобітках, хто в гарних черевичках. Гуляти діти

– Євгенію, ти все завантажив? А де моя сумочка жовта? Там же всі наші документи! І гроші! – Ольга обвела поглядом квартиру. Головне – нічого не забути! І

– Івану подзвони, скажи, що сьогодні повернешся. Нехай підготується до приїзду дружини, – стурбовано промовила доньці Лідія. – А то доки дістанешся, вже вечір, а в нього там

– Привіт, тітко Людо! Не виженеш? Племінниця штовхала перед собою важкий баул, іншою рукою тягнучи за рукав напружено усміхненого чоловіка. – Ти вибач, що без попередження, у нас

“Нарешті Олексій знайшов нормальну роботу” – думала Катерина. – “Тепер хоч як люди заживемо. Скільки часу рахували кожну копійчину, щоб вижити”. Катерина була щаслива навіть більше, ніж її