Родинні історії
Катерина заснула тільки під ранок. Коли вона розплющила очі, кімнату заливало сонячне світло, поруч із ліжком стояв Віктор і посміхався. – Я всю ніч чекала на тебе. Де
– Тобі точно в магазині нічого не потрібно? – запитала Олена ще раз. – Та не треба нічого, іди вже… Дмитро її вже нібито проганяв. Олена зітхнула. Чоловік
– Люба, ти не бачила мій годинник? – Ти пробував дивитися там же, де він завжди лежить? – відгукнулася Олександра, намагаючись на світло визначити, чи достатньо чистий келих,
Сонце сліпило останніми теплими осінніми променями, кінець серпня вже підсвічував золотом і багрянцем. Дорога відкидала свої кілометри під колесами автомобіля, що ріже простір… Живи і радій! Але на
Максим стояв перед нею на колінах, а вона сиділа, закривши обличчя руками, і плакала. – Віко, розумієш, ну так вийшло… вибач. Пам’ятаєш? Пам’ятаєш же… Тоді, коли ми ще
На годиннику було без чверті шість, коли Ірина Федорівна повернула ключ у замковій щілині й почала спускатися з п’ятого поверху. Дорога вниз до першого поверху займала п’ятнадцять хвилин.
– Андрію, мені потрібно, щоб ти сьогодні приїхав додому! У мене до тебе термінова розмова! – стривоженим голосом повідомила синові мати, одразу ж, як тільки він прийняв її
… Дитячий будинок, у якому працювала Наталя Іванівна, вважався і був одним із найкращих у районі. Причина цього була проста: тут зібрався гарний колектив: педагоги, нянечки, психолог, методисти
Поліна провела рукою по дерев’яному підвіконню дачного будиночка. За три роки вони з Олексієм перетворили стару ділянку на затишне місце для відпочинку. Нова веранда, сучасні меблі, доглянутий сад
Ніка стояла, намагаючись зловити поглядом обличчя в натовпі, і переживала, як школярка на першому побаченні. Точніше, навіть тоді, в юності, вперше закохавшись, вона так не переживала. Сьогодні вона